Про визнання права власності на спадкове майно - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Вербенської сільської ради Демидівського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 жовтня 2016 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її тітка ОСОБА_5 За життя остання склала заповіт, за яким заповіла позивачу будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_2 У зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на дане майно позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Ураховуючи наведене, позивач просила визнати за нею право власності на житловий будинок та господарські будівлі, що знаходяться по

АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року тітки ОСОБА_5

Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 18 вересня 2007 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок та господарські будівлі, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 9 жовтня 2015 року рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 18 вересня 2007 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року рішення апеляційного суду Рівненської області від 9 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 жовтня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 18 вересня 2007 року закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 18 вересня 2007 року, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності ОСОБА_4 того, що ухвалене у справі судове рішення вирішує питання про права та обов'язки останнього.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна з огляду на наступне.

Апеляційним судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_5

Згідно нотаріально посвідченого заповіту від 21 січня 2006 року, ОСОБА_5 все своє майно, яке належало їй на день смерті заповіла ОСОБА_3

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_4 посилався на те, що його мати за життя правомірно набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1 та належав раніше її батькові ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, шляхом вступу в управління та володіння цим спадковим майном протягом передбаченого законом шестимісячного строку, проте за життя зареєструвати своє право власності на нього не встигла.

На підтвердження доводів апеляційної скраги ОСОБА_4 було надано копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8; копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису про укладення шлюбу ОСОБА_7 за періоди часу з 1 січня 1984 року по 1 січня 1995 року та з 1 січня 1951 року по 27 травня 2015 року; копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про укладення шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1; копію довідки архівного відділу Демидівської райдержадміністрації Рівненської області від 15 вересня 2015 року про те, що згідно по господарських книг Веребенської сільської ради за 1961 -1 979 роки до складу сім'ї ОСОБА_7 не входила ОСОБА_5; копію інформаційної довідки від 17 вересня 2015 року зі Спадкового реєстру (спадкові справи) про відсутність заведеної спадкової справи ОСОБА_7; копію інформаційної довідки від 17 вересня 2015 року зі Спадкового реєстру (заповіти) про відсутність заповіту ОСОБА_7; копії записів з погосподарської книги с. Товпижип Демидівського району Рівненської області по господарству ОСОБА_7 за 1958-1960 роки; за 1974-1976 роки: за 1980-1982 роки; копію довідки

від 6 березня 2015 року Вербенської сільської ради Демидівського району Рівненської області про те, що на момент смерті ОСОБА_10 з ним проживала співмешканка ОСОБА_5; копію довідки від 20 березня 2015 року Вербенської сільської ради Демидівського району Рівненської області про те, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 року за ОСОБА_7 рахувався житловий будинок в АДРЕСА_1 (негосподарська книга НОМЕР_1 особовий рахунок НОМЕР_2).

Тобто суд апеляційної інстанції фактично погодився з висновком місцевого суду про те, що спірний будинок по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи рішення апеляційного суду про відмову

ОСОБА_3 у задоволенні позову та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції в ухвалі від 8 червня 2016 року зазначав, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції переглянув рішення першої інстанції по суті, однак в своєму рішенні не зазначив в якій частині суд першої інстанції вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_4

При новому апеляційному розгляді, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 не надав жодного належного та допустимого доказу належності спірного нерухомого майна до спадкової маси, що сформувалася після смерті його матері ОСОБА_11 Також не надано доказів, що він звертався до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на спірний будинок.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції не дав оцінки наявним у справі письмовим доказам, які були надані ОСОБА_4 стосовно його спадкових прав після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року його діда ОСОБА_7, якому належав спірний будинок.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу апеляційного суду на порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

З матеріалів справи вбачається, що Демидівським районним судом Рівненської області рішення у даній справі ухвалювалось 18 вересня 2007 року.

ОСОБА_4, який не брав участі у розгляді даної справи, 17 серпня 2015 року звернувся з апеляційною скаргою на наведене рішення місцевого суду, у якій просив визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарженнярішення Демидівського районного суду Рівненської області від 18 вересня 2007 року та поновити його (а. с. 40-44).

Проте матеріали справи не містять відомостей, чи вирішувалось дане питання апеляційним судом.

Разом із тим, постановляючи ухвалу про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4, апеляційний суд прийшов висновку, що така апеляційна скарга подана з дотриманням ст. 294, 295 ЦПК України (а. с. 60).

Наведене свідчить про те, що апеляційним судом було переглянуто рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

З урахуванням наведеного, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може залишатись в силі та з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.