Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді суддів: Іваненко Я.Л., Заїки М.М., Мойсюка М.І., секретар судового засідання Малина Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, третя особа - адвокат Стольберг Руслан Федорович про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року,

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, третя особа - адвокат Стольберг Р. Ф., в якому просило: визнати протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 02 липня 2015 року № VI-002/2015; зобов'язати Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури повторно належним чином розглянути у відкритому засіданні питання про порушення дисциплінарної справи відносно адвоката Стольберга Р.Ф.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року, позивачу відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області зі скаргою на неправомірні дії адвоката Стольберга Р.Ф. Вказана скарга обґрунтована тим, що адвокат Стольберг Р.Ф. під час представництва інтересів відповідачів у справі № 2-412/1478/2012 за позовом ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" до ТОВ "Піраміда", ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості за кредитними договорами порушував вимоги Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) та правила адвокатської етики.

Зокрема, заявник зазначав, що діяльність адвоката містила конфлікт інтересів, оскільки ТОВ "Піраміда" (позичальник кредитних коштів в ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" за трьома кредитними договорами), ОСОБА_6 (поручитель ТОВ "Піраміда" по трьом кредитним договорам), перебував в трудових відносинах з ТОВ "Піраміда" - займав посаду директора даної юридичної особи, а ОСОБА_5 (поручитель ТОВ "Піраміда" по трьом кредитним договорам), який був директором ТОВ "Д'юті-Фрі Одеса", де адвокат Стольберг Р.Ф. був засновником.

Також, у скарзі зазначено, що під час слухання вищевказаної справи з липня 2009 року, з вини адвоката Стольберга Р.Ф., слухання справи відкладалося 19 разів, що свідчить про свідоме протиправне затягування адвокатом розгляду цивільної справи № 2-412/1478/2012.

Рішенням дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 21 січня 2015 року № 03/ДПВ-15 ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" відмовлено в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката Стольберга Р.Ф.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області, звернувся до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури з заявою, в якій просив скасувати рішення № 03/ДПВ-15 від 21 січня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким притягнути адвоката Стольберга Р.Ф. до дисциплінарної відповідальності.

02 липня 2015 року Вища кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури прийняла рішення № VI-002/2015, яким рішення дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 21 січня 2015 року про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката Стольберга Р.Ф. залишила без змін.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

Проте повністю погодитись з висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може та вважає їх передчасними.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

'...' поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тому завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність установленого судом факту їх порушення.

З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані права, свободи чи інтереси такої особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте, вирішуючи даний спір по суті, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою вимоги статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України і не встановлено, чи дійсно рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 02 липня 2015 року № VI-002/2015 порушені права та інтереси позивача та не з'ясовано, у чому саме полягає таке порушення.

Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.