Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з відповідачем з 1997 року по 2010 рік проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася дочка ОСОБА_5 Після припинення фактичних шлюбних відносин сторони та їх неповнолітня дочка проживають в одній квартирі, однак відповідач життям дитини взагалі не цікавиться з 2013 року, не займається її вихованням, навіть не вітається з нею. Стягнені за рішенням суду аліменти сплачує нерегулярно, в зв'язку з чим має значну заборгованість.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_5

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року, задоволено. Позбавлено ОСОБА_4, громадянина України, батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляється, нехтує ними, реально маючи можливість виконати їх, не виховує дочку, не спілкується та не вживає активних дій для спілкування, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не цікавиться здоров'ям і життям.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 2010 рік, а ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилась дочка ОСОБА_5

Відповідно до довідки підприємства по обслуговуванню житла Української міської ради від 27 січня 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками вказаної квартири, кожний по Ѕ її частки.

ОСОБА_5 з липня 2008 року по травень 2013 року відвідувала дошкільний навчальний заклад № 3 м. Світловодська Кіровоградської області. До дошкільного закладу ОСОБА_5 щоденно приводила та забирала бабуся ОСОБА_6 ОСОБА_3 була присутня на святах закладу. ОСОБА_4 у садочку ніхто не бачив. Вказані обставини підтверджуються довідкою ДНЗ № 3 від 18 листопада 2014 року.

Згідно довідок Української ЗОШІ-ІІІ ступенів № 1 від 01 грудня 2014 року в період з 01 вересня 2013 року і по теперішній час батько учениці ОСОБА_5. ОСОБА_4.ніколи не був у школі, не спілкувався з учителем з приводу навчання дитини, не цікавився її успіхами не відвідував батьківські збори.

Відповідно до психолого-педагогічної характеристики на ОСОБА_5 від 05 лютого 2016 року відношення дівчинки до себе добре, до мами - позитивне, до тата негативне, не має бажання щодо нього спілкуватися.

За змістом довідки-розрахунку заборгованості та рішення апеляційного суду Київської області від 09 грудня 2015 року відповідач має заборгованість по сплаті аліментів, стягнутих з нього рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 березня 2011 року на дочку ОСОБА_8.

16 лютого 2016 року Обухівська районна державна адміністрація ухвалила висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно його малолітньої дочки ОСОБА_5

Згідно з ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до роз'яснень, викладених у постановах 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року № 3 (v0003700-07) , позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може з урахуванням конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин, зокрема ставлення батьків до дітей.

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи свої доводи, відповідач посилався на те, що він від виконання своїх батьківських обов'язків не ухиляється, його вини у недостатньому спілкуванні з дитиною немає, оскільки позивач не дозволяла дочці зустрічатися з ним, перешкоджала їхньому спілкуванню, налаштувала доньку проти нього, наполягав на необхідності врахування неприязних стосунків між ним та позивачем.

Разом з тим, ОСОБА_4 вказував, що він хоче виховувати дочку та приймати активну участь у її житті, а заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини і таку він вже погасив (а. с. 126, 127).

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Отже, у мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій не навели, які саме конкретні дії відповідача свідчать про його навмисне ухилення від виконання батьківських обов'язків.

Слід відмітити, що висновок районної державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав, який складений на одному з половиною аркушах, не містить мотивованих висновків необхідності позбавлення банківських прав відповідача, отже не надає достатньо підстав для застосування такого крайнього заходу.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою той факт, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батька і можливо лише при доведенні винної поведінки останнього, його свідомого нехтування своїх батьківських обов'язків, а складні стосунки між батьками не повинні впливати на інтереси дитини.

Судами не наведено жодного доказу винної поведінки батька, що свідчить про свідоме нехтування ним своїх обов'язків.

Крім того, вирішальним у вказаній справі повинно бути питання щодо того, чи вжито органом влади необхідних дій і заходів для сприяння налагодженню відносин дитини з батьком, який не проживає з нею, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мамчур проти України").

Таким чином, суди попередніх інстанцій всупереч вимог статей 213, 214 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернули, допустили суттєву неповноту у з'ясуванні обставин справи, не перевірили та не спростували належними та допустимими доказами доводи відповідача, а тому дійшли передчасного висновку про задоволення позову частково.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.