Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Моісієнко Валентина Миколаївна, про визнання договору дарування (відступлення) частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 позичили у нього грошові кошти, проте повертати їх не бажають, а тому він звернувся до суду з відповідним позовом та подав заяву про забезпечення позову. Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2013 року задоволено заяву про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_4, ОСОБА_7 та іншим особам у будь-який спосіб відчужувати майнові права, у тому числі корпоративні права на товариство з обмеженою відповідальністю "777" (далі - ТОВ "777"). Проте, ОСОБА_4, знаючи про існування вказаної вище ухвали від 05 грудня 2013 року, з метою уникнення відповідальності за договором позики, подарував ОСОБА_5 та ОСОБА_6 частки у статутному капіталі ТОВ "777", про що 22 січня 2014 року було вчинено відповідний правочин.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір дарування (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "777" від 22 січня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М.

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що 22 січня 2014 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М. посвідчений договір дарування (відступлення) частки у статутному капіталі ТОВ "777" між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (обдарованими), згідно якого 70 % частки у статутному капіталі ТОВ "777" дарувальник зобов'язується передати у власність ОСОБА_6, а 30 % статутного капіталу - ОСОБА_5 з усіма правами та обов'язками, що належать учасникам товариства. Згідно п. 2.2 договору дарування право власності обдарованих виникає з моменту прийняття рішення про надання згоди загальними зборами учасників товариства на укладання цього договору між сторонами, оформленого протоколу зборів учасників ТОВ "777" № 2/2014 від 22 січня 2014 року, укладення цього договору дарування та з моменту затвердження нової редакції статуту товариства та її державної реєстрації відповідно до чинного законодавства України.

ОСОБА_3 не є стороною договору дарування, не є і не був засновником (учасником) юридичної особи.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2013 року накладена заборона на відчуження корпоративних прав ТОВ "777".

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 листопада 2015 року скасовано ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2013 року про забезпечення позову.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частинами 2 та 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст. 154 ЦПК України).

Вказані вище висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, які відповідно до норм ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як встановлено вище, ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 листопада 2015 року скасовано ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2013 року про забезпечення позову.

Отже, станом як на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, так і перегляду справи апеляційним судом, відпали підстави вважати порушені права ОСОБА_3, укладенням оспорюваного договору дарування від 22 січня 2014 року, стороною якого він не був.

Таким чином, позов ОСОБА_3 у справі, яка переглядається, не може бути задоволений.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що спірним договором не було порушено права, свободи та інтереси позивача.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків місцевого та апеляційного судів не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 336, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.