303/6423/15-ц Про визнання рішень сільської ради та виконавчого комітету сільської ради незаконними та їх скасування, визнання недійсними свідоцтв про право власності, визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання рішень Верхньовизницької сільської ради та виконавчого комітету Верхньовизницької сільської ради незаконними та їх скасування, визнання свідоцтв про право власності недійсними, визнання права власності на майно за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 11 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними: рішення 9-ї сесії 21-го скликання Верхньовизницької сільської ради від 27 лютого 1992 року "Про передачу ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у довічне успадковане володіння на перебудову житлового будинку згідно проекту планування та забудови села по АДРЕСА_1 рішення виконкому Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 30 вересня 2002 року №36 "Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння" по АДРЕСА_2; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Верхньовизницької сільської ради від 5 квітня 2011 року та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності ТзОВ "Мукачівське РБТІ та ЕО 5 квітня 2011 запис у реєстровій книзі № 1 внесено за № 279, реєстровий номер 33332926, (власник: ОСОБА_8; форма власності: приватна; частка: 1/1; об'єкт: АДРЕСА_3; загальна площа: 41,8 кв. м); свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 травня 2015 року, посвідчене державним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу на домоволодіння АДРЕСА_4 за ОСОБА_7 (спадкова справа № 49/2013, зареєстровано в реєстрі № 3208). Визнати за ОСОБА_6 право власності на майно: будинок - під літерою "Г": сарай - під літерою "Б" ; убиральня - під літ. "В"; сарай - під літ. "Е"; навіс - під літерою "С"; №1- ворота, №2 - огорожа, літню кухню із ванною - під літерою "Д"; під АДРЕСА_5

Позов мотивовано тим, що у 1974 році позивач, ОСОБА_6, одружився із ОСОБА_9, та з дня одруження він, як член сім'ї, став проживати у АДРЕСА_6. Головою (власником) вказаного дворогосподарства був батько дружини - ОСОБА_10.

Дворогосподарство відносилося до категорії колгоспного двору.

У 1979 році, з ініціативи та за згодою власника дворогосподарства - ОСОБА_10, позивач з дружиною, поряд зі старим будинком, розпочали будівельні роботи для зведення нового будинку для проживання окремо їх сім'ї.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_10 помер.

У 1992 році сім'я позивача у складі дружини та двох дітей переселилися із старого до нового будинку, безперешкодно та відкрито вела селянське господарство. ІНФОРМАЦІЯ_6 року дружина позивача - ОСОБА_11 померла.

В новозбудованому будинку залишилися проживати позивач з сином ОСОБА_12.

Після смерті дружини позивач вирішив оформити право власності на будинок та землю. Однак, в сільській раді йому повідомили, що право власності буде реєструватись на всіх зареєстрованих в дворогосподарстві осіб, в тому числі і на ОСОБА_8.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 грудня 2014 року ОСОБА_8 визнано таким, що втратив право користування житлом.

ІНФОРМАЦІЯ_7 року ОСОБА_8 помер та за ним відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_7

Позивач вказував на те, що починаючи з 1974 року, він, разом з сім`єю відкрито безперервно, самостійно володів і користувався майном (будинком і земельною ділянкою в розмірі 0,5 на) ОСОБА_10, зокрема із дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

ОСОБА_8 право на оформлення права власності на новозбудований будинок не мав, мешканцем села станом на 1992-2002 рр не являвся, у збудованому будинку не проживав та зареєстрованим у ньому не значився, земельну ділянку, не обробляв, благоустроєм та утриманням дворогосподарства не займався.

Позивач ОСОБА_6 зводячи на земельній ділянці 0,50 га, яку виділено як члену колгоспу ОСОБА_10 новий будинок достовірно знав, що земля і обидва будинки фактично по господарській книзі сільської ради значаться за ОСОБА_10, отже з дня реєстрації шлюбу (1974 року), дня будівництва (1979-1992 рр.) нового будинку добросовісно і відкрито, безперервно володів цим майном і після смерті останнього (ІНФОРМАЦІЯ_5 року) на протязі 35 років.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 11 квітня 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано, з ухваленням нового рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними: рішення 9-ї сесії 21-го скликання Верхньовизницької сільської ради від 27 лютого 1992 року "Про передачу ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у довічне успадковане володіння на перебудову житлового будинку згідно проекту планування та забудови села по АДРЕСА_2"; рішення виконкому Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 30 вересня 2002 року №36 "Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння" по АДРЕСА_8 свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 видане виконавчим комітетом Верхньовизницької сільської ради від 05 квітня 2011 року та зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності ТзОВ "Мукачівське РБТІ та ЕО 05 квітня 2011 запис у реєстрованій книзі № 1 внесено за № 279. реєстрований номер 33332926, (власник: ОСОБА_8; форма власності: приватна; частка: 1/1; об'єкт: АДРЕСА_9 загальна площа: 41,8 кв. м); свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 травня 2015 року посвідчене державним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу на домоволодіння АДРЕСА_10 за ОСОБА_7 (спадкова справа № 49/2013, зареєстровано в реєстрі № 3208). Визнано за ОСОБА_6 право власності на майно: будинок - під літерою "Г": сарай - під літерою "Б" ; убиральня - під літ. "В"; сарай - під літ. "Е"; навіс - під літерою "С"; №1- ворота, №2 - огорожа, літню кухню із ванною - під літерою "Д"; під АДРЕСА_10.

ОСОБА_7, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 був останнім членом колгоспного двору по АДРЕСА_11 тому право власності на дворогосподарство було оформлено за ним відповідно до вимог закону. В обґрунтування такого висновку суд послався на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову апеляційний суд виходив з того, що дворогосподарство АДРЕСА_12 відносилось до колгоспного двору. Відповідно до архівних витягів з протоколів засідання правління колгоспу (100 - річчя Леніна) від 19 вересня 1990 року та 2 листопада 1990 року ОСОБА_8 звільнився з роботи водія в колгоспі з 24 вересня 1990 року та виключений з членів колгоспу 2 листопада 1990 року. Належних доказів про те, що ОСОБА_8 був останнім чи єдиним членом колгоспного двору, або єдиним спадкоємцем останнього члена колгоспного двору у справі немає. У спірному дворогосподарстві, зокрема з моменту народження з ІНФОРМАЦІЯ_9 року до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_10 року проживала ОСОБА_11 - дружина позивача. З 1974 року по даний час проживає сам позивач. Отже, ні станом на 15 квітня 1991 року, ні до вказаної дати чи після неї, ОСОБА_8, у встановлений законом спосіб не набув одноосібного права власності на майно колгоспного двору.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що Верхньовизницька сільська рада та її виконавчий комітет не мали належних підстав ухвалювати оспорювані позивачем рішення від 27 лютого 1992 року "Про передачу ОСОБА_8, у довічне упсадковуване володіння на перебудову житлового будинку згідно проекту планування та забудови села по АДРЕСА_13, рішення виконкому Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району від 30 вересня 2002 року №36 "Про оформлення права власності та реєстрацію домоволодіння" по АДРЕСА_14 та видавати ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на це нерухоме майно.

Згідно висновків апеляційного суду, ОСОБА_6 з 1974 року відкрито користується та володіє майном дворогосподарства по АДРЕСА_15 в тому числі з 1992 року даним майном добросовісно, відкрито і безперервно володіє лише ОСОБА_6 та члени його сім`ї, що відповідно до ст. 344 ЦК України є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що дворогосподарство АДРЕСА_12 відносилось до колгоспного двору ( т. 1, а.с. 22-24).

Відповідно до довідки Верхньовизницької сільської ради від 1 червня 2011 року № 182 згідно записів погосподарської книги № 3 за 1953-1955 роки за адресою АДРЕСА_16 який побудований у 1946 році, були прописані ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, голова сім'ї, член сільськогосподарської артілі "Червоний Партизан" та члени його сім'ї, в тому числі ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка (а с. 4, 7).

Позивач ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_13 1 жовтня 1974 (а.с. 18).

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

На час смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_5 року в дворогосподарстві були прописані ОСОБА_11 - дочка, ОСОБА_14 - син, ОСОБА_8 - онук.

На вказаній земельній ділянці у 1989 році був побудований новий житловий будинок, старий - був знесений.

Рішенням Верхньовизницької сільської ради від 27 лютого 1992 року "Про виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництво" ОСОБА_8 було надано в довічне успадковуване володіння земельну ділянку, площею 0,50 га на перебудову житлового будинку згідно проекту планування та забудови села по АДРЕСА_17

Згідно рішення виконавчого комітету Верхньовизницької сільської ради від 30 вересня 2002 року № 36 за ОСОБА_8 було оформлено право власності на домоволодіння в АДРЕСА_18 (а.с. 15) та видано свідоцтво право приватної власності на вказаний будинок (а.с. 16).

ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 року (а.с. 20)

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_11 року (а.с. 21).

Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно - домоволодіння № АДРЕСА_19 яку прийняла та оформила відповідач ОСОБА_7 (а.с. 60, 61).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що будинок АДРЕСА_20 будувався ним разом з дружиною, а оскаржуваними рішеннями та свідоцтвом порушується його право власності на будинок. Також позивач посилається на те, що ОСОБА_8 не був останнім власником спірного будинку, не був землекористувачем земельної ділянки, яку виділено ОСОБА_10 як члену колгоспного двору.

Відповідно до архівних витягів з протоколів засідання правління колгоспу (100 - річчя Леніна) від 19 вересня 1990 року та 2 листопада 1990 року ОСОБА_8 звільнився з роботи водія в колгоспі з 24 вересня 1990 року, та виключений з членів колгоспу 2 листопада 1990 року.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, крім іншого послався на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Верхньовизницької сільської ради, третя особа ОСОБА_8 про визнання нечинними рішень суб'єкта владних повноважень, з якої вбачається, що ОСОБА_8 працював столяром в колгоспі "100-річчя Леніна" та був головою дворогосподарства, та дійшов висновку, що останній мав право на реєстрацію права власності на земельну ділянку та домогосподарство на своє ім`я (а.с. 39-42).

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів того, що йому виділялася вказана земельна ділянка для будівництва, а також, що він був членом колгоспного двору на момент припинення його існування (з урахуванням того, що позивач за вищевказаною адресою зареєстрований лише з 2008 року).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав належної оцінки вказаним висновкам та не спростував їх.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

В ході розгляду даної справи апеляційним судом не дотримано вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності, належним чином не перевірено доводів позивача щодо наявності правових підстав набуття ним права власності на спірне майно за набувальною давністю та заперечень відповідача щодо відсутності таких підстав.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_7 посилалася на те, що позивач ОСОБА_6 зареєструвався за адресою спірного домоволодіння лише у 2008 році після смерті матері її батька ОСОБА_13 з дозволу батька і вперше отримав паспорт громадянина України. До цього часу ОСОБА_6 не проживав в Україні і не мав права на приватизацію земельної ділянки. В період з 1986 по 1990 роки ОСОБА_6 взагалі не приїздив у спірне домоволодіння та знаходився на заробітках у м. Колима Російської Федерації.

ОСОБА_7 посилалася на те, що згідно технічного паспорту будинок був побудований її батьком у 1988 році, а з 1981 року він був головою колгоспного двору і тому на законних підставах став власником даного дворогосподарства.

Крім того, ОСОБА_7 посилалася на те, що ОСОБА_6 вже звертався до суду з аналогічними позовними вимогами, у задоволенні яких було відмовлено рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатьської області від 13 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року.

Разом з тим, задовольняючи позов, апеляційний суд вказаних доводів не перевірив та не надавши їм належної оцінки, свої висновки щодо підстав для визнання за позивачем права власності на спірне домоволодіння за набувальною давністю не мотивував. Не встановив осіб, які входили до членів колгоспного двору та не перевірено статус сторін, зокрема чи не являлись вони найманими працівниками.