404/1100/16-ц Про визначення місця проживання дитини - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Кіровоградської міської ради, про визначення місця проживання дитини; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Кіровоградської міської ради, про визначення місця проживання дитини за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2017 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 28 червня 2008 року перебуває із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюбні відносини вони припинили у січні 2016 року, при цьому згоди щодо місця проживання дитини не досягли. Відповідач забрав дитину і відмовляється повернути його їй, а також налаштовує сина проти неї, чим шкодить дитині.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила встановити місце проживання дитини з нею.

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що у січні 2016 року ОСОБА_3 пішла з дому, покинувши його та сина, після чого не проявляла материнської турботи сину, навіть коли він хворів. При цьому за час спільного життя вона вихованню дитини приділяла мало уваги, він водив сина до дитячого садочка, до школи і на спортивну секцію. Син має більшу прихильність до нього, аніж до матері. Після того, як відповідач пішла з дому, син не бажає з нею спілкуватись і тікає від неї, навіть коли вона приходить до школи.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що ОСОБА_3 не має постійного місця проживання, ОСОБА_4 просив визначити місце проживання дитини з ним.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 травня 2016 року зазначені позови об'єднано для спільного розгляду.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із віку дитини, відсутності виняткових обставин для розлучення малолітньої дитини з матір'ю, вчинення психологічного тиску на дитину, вчинення дій, спрямованих на формування у дитини негативного ставлення до матері, а також того, що розірвання зв'язку між дитиною і матір'ю може призвести до негативного впливу на спілкування ОСОБА_5 із жінками у майбутньому та на його розвиток як особистості.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду, зазначивши при цьому також про те, що виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини (995_384) , які б свідчили про неможливість проживання малолітньої дитини з матір'ю судом не встановлено.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами установлено, що з 28 червня 2008 року по 28 липня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Малолітній ОСОБА_5 проживає з батьком, бабою і дідом, батьками ОСОБА_4, у житловому будинку по АДРЕСА_2. ОСОБА_3 проживає окремо в орендованій квартирі АДРЕСА_1.

Служба у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради 11 жовтня 2016 року надала висновок, відповідно до якого вирішено вважати за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини судам слід керуватись ст. 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Схожа норма міститься також у ч. 6 ст. 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення даної категорії справ беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не здійснив оцінку середовища проживання дитини, не врахував того, що дитина проживає не лише зі своїм батьком, а й разом з бабусею і дідусем, які піклувалися про неї, не перевірив яку роль у житті дитини відіграють батьки ОСОБА_4 та чи буде відокремлення дитини від батька, бабусі й дідуся суперечити інтересам дитини. При цьому тривалість часу, проведеного дитиною з дідусем чи бабусею, може стати важливим чинником при визначенні найкращих інтересів цієї дитини.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив тверджень ОСОБА_4 про те, що зловживання ОСОБА_3 алкогольними напоями негативно впливає на дитину та призводить ухилення нею від виконання батьківських обов'язків, не дав оцінки показанням свідка ОСОБА_6, яка працює з ОСОБА_3 і товаришує із нею, про те, що остання іноді буває на роботі в стані алкогольного сп'яніння, одного разу вона відпустила ОСОБА_3 додому і дзвонила ОСОБА_4 з проханням зустріти дружину, оскільки останній стало погано.

Апеляційний суд не дав належної оцінки показанням малолітнього ОСОБА_5 про бажання проживати із батьком, про те, що до лікаря його водять батько та бабуся, а матір пішла від нього, до нього додому не приходить і за нею він не сумує, а також про те, що батьки постійно сварилися через пристрасть матері до вживання алкогольних напоїв.

При цьому, не погоджуючись в силу ч. 5 ст. 19 СК України з висновком служби у справах дітей виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 11 жовтня 2016 року про те, що дитині доцільно проживати з батьком, апеляційний суд фактично послався на те, що немає виняткових обставин для розлучення дитини з матір'ю, проте наведених вище вимог закону належним чином не врахував.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 29 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.