520/8608/14-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року,

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 30 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 100 000 доларів США.

У подальшому між сторонами кредитного договору було укладено додаткові договори, якими вносилися доповнення та зміни до кредитного договору.

На забезпечення належного виконання божником зобов'язань за кредитним договором, 30 січня 2008 року між банком та

ОСОБА_4 було укладено договір поруки, умовами якого передбачено зобов'язання поручителя відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов'язань за кредитним договором.

Посилаючись на те, що відповідачі своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості за кредитним договором належним чином не виконують, урезультаті чого виникла заборгованість у розмірі

62 206,80 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 08липня 2014 року становить 728 584 грн 20 коп.,яку позивач просив стягнути з відповідачів на свою користь у солідарному порядку, а також витрати зі сплатисудового збору.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3,

ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" заборгованість за кредитним договором від 30 січня 2008 року в сумі 62 206, 80 доларів США, що на день ухвалення рішення еквівалентно 953 979 грн 47 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ "ОТП Банк",посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 30 січня 2008 року між ЗАТ "ОТП-Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальникові було надано кредит в розмірі 100 000 доларів США, що підтверджується кредитними заявками від 30 січня 2008 року та від 22 лютого 2008 року.

04 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 30 січня 2008 року, яким внесені зміни та доповнення до кредитного договору та збільшено розмір кредиту на 35 000 доларів США, який було додатково виданий позичальнику, що підтверджується кредитною заявкою від 04 червня 2006 року.

Належне виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором були забезпечені шляхом укладання із ОСОБА_4 договору поруки від 30 січня 2008 року, з урахуванням додаткових договорів від 04 червня 2008 року та 26 лютого 2009 року.

У зв'язку з неналежним виконанням покладеного на позичальника обов'язку з повернення кредиту, станом на 08 липня 2014 року загальна сума заборгованості відповідачів за кредитним договором становить 62 206, 80доларів США, з яких: 58 857, 72 доларів США - залишок заборгованості за кредитом; 3 349, 08 доларівСША - сума відсотків, несплачені відсотки за користування кредитом;

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають з умов кредитного договору, які належним чином відповідачі не виконали, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку з позичальника та поручителя у солідарному порядку.

При цьому зазначав, що заперечуючи проти нарахованої суми заборгованості, відповідачі з клопотанням про призначення будь-якої експертизи, в тому числі судово-економічної, не зверталися, доказів на підтвердження погашення кредиту та відсутності заборгованості не надано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 28 квітня 2016 року підпис від імені ОСОБА_3 у графі "Підпис отримувача" у заяві на видачу готівки та у графі "Позичальник" кредитної заявки від 22 лютого 2008 року виконано не ОСОБА_3, а іншою особою.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що ОСОБА_3 отримала кредитні кошти в повному обсязі, зокрема у розмірі 50 000 доларів США на підставі заяви на видачу готівки від 22 лютого 2008 року, а оскільки банк надав розрахунок заборгованості з урахуванням спірної суми, при цьому інший розрахунок надати відмовився, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні клопотання банку про призначення повторної експертизи, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності підстав для її повторного проведення, при цьому доводи, викладені в клопотанні, не дають підстав для визнання висновку експертів від 28 квітня 2014 року необґрунтованим.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 30 січня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, справжність підпису на якому остання не заперечувала.

Пунктом 2 ч. 1 кредитного договору визначена сума кредиту - 100 000 доларів США.

Цього ж дня ОСОБА_3 отримала 50 000 доларів США. Справжність підпису на кредитній заяві про видачу вищевказаної суми готівкою остання не заперечувала.

Відповідно до кредитної заяви від 22 лютого 2008 року ОСОБА_3 просила видати їй 50 000 доларів США, проти справжності підпису на якій відповідачі заперечували.

Разом з тим 04 червня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 1.

Відповідно до кредитної заявки від 04 червня 2008 року ОСОБА_3 просила видати їй 35 000 доларів США на підставі кредитного договору та додаткової угоди до нього.

У п. 2 ч. 1 додаткового договору № 1 зазначена сума кредиту - 131 666, 64 доларів США. При цьому ОСОБА_3 справжність її підпису на вказаному додатковому договорі не заперечувала.

Відповідно до розрахунку банку на час укладання додаткового договору позичальником була погашена заборгованість за кредитом та відсотками на загальну суму 3 333,36 доларів США, у зв'язку із чим загальна сума кредиту, яка визначена у п. 2 ч. 1 додаткового договору, зменшена із загальної суми отриманого кредиту - 135 000 доларів США до 131 666,64 доларів США.

Таким чином, підписавши додатковий договір від 04 червня 2008 року, ОСОБА_3 підтвердила, що розмір грошових коштів отриманих нею в кредит, становить 131 666,64 доларів США (135 000 доларів США - отримані кредитні кошти за кредитними заявками від 30 січня 2008 року, від 22 лютого 2008 року, від 04 червня 2008 року за відрахуванням 3 333,36 доларів США - сплачених коштів на погашення кредиту). При цьому ОСОБА_3 не оспорювала договір на недійсність.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У той же час відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2015 року задоволено клопотання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про призначення почеркознавчої експертизи та поставлено наступне питання: "Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 на заяві на видачу готівки від 22 лютого 2008 року (в графі підпис отримувача) та в кредитній заявці від 22 лютого 2008 року (в графі позичальник) тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?".

Згідно з висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 28 квітня 2016 року підпис від імені ОСОБА_3 у графі "Підпис отримувача" у заяві на видачу готівки у розмірі 50 000 доларів США від 22 лютого 2008 року, у графі "Позичальник" у кредитній заявці від 22 лютого 2008 року, виконано не ОСОБА_3А, а іншою особою з наслідуванням її підпису.

Враховуючи наведене, висновки судово-почеркознавчої експертизи від 28 квітня 2016 року суперечать доказам, які містяться в матеріалах справи.

Не погоджуючись із висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертів від 28 квітня 2016 року, позивачем було надано суду апеляційної інстанції клопотання про призначення у справі повторної судово-почеркознавчої експертизи, яке апеляційним судом було відхилене 31 жовтня 2016 року у судовому засіданні. При цьому суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів, з яких відхилено вказане клопотання.

Положеннями ст. 150 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Проте необґрунтована відмова стороні у проведенні повторної експертизи позбавляє цю сторону права на доказування обставин, якими вона обґрунтовує позов чи заперечує проти нього.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судову експертизу", ст. ст. 147, 150 ЦПК України, п. п. 11, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах" (v0008700-97) однією із гарантій правильності експертного висновку є можливість призначення судом повторної експертизи, яка призначається, коли є сумніви в правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, враховуючи, що висновок експерта не є обов'язковим і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами (ст. 212 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

У силу положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Разом з тим апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного рішення вказаних вимог процесуального закону не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем у клопотанні про призначення повторної експертизи наведено обставини, які викликають сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю, а також зазначено те, що вказаний висновок суперечить іншим доказам, які містяться в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд не вжив заходів для уникнення будь-яких сумнівів сторін щодо об'єктивного розгляду справи, а неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права призвели до поверхневого вирішення спору.

Враховуючи наведене колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ