Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Головчук С.В., Заїки М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року

у справі № 2а-6221/112670

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив:

- скасувати наказ Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2011 року № 227-к;

- зобов'язати поновити його на роботі в Секретаріаті Кабінету Міністрів України (або установи-правонаступника Секретаріату Кабінету Міністрів України у разі її створення);

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 17 серпня 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді головного консультанта сектору східних регіонів відділу з питань діяльності місцевих державних адміністрацій Управління, з питань діяльності місцевих органів влади Департаменту регіональної політики та місцевого самоврядування Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Наказом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2011 року № 227-к позивача звільнено із займаної посади, з 21 лютого 2011 року.

Підставою для прийняття оспорюваного наказу слугували Указ Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (1085/2010) та Постанова Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2010 року № 1124 (1124-2010-п) "Про скорочення чисельності працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України" та передбачено ліквідацію Департаменту регіональної політики та місцевого самоврядування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2010 року № 1151 (1151-2010-п) "Про деякі питання Секретаріату Кабінету Міністрів України".

У зв'язку з ліквідацією Департаменту регіональної політики та місцевого самоврядування було утворено Департамент забезпечення взаємодії з Верховною Радою України та регіонами, що в послідуючому призвело до скорочення 31 штатної посади та звільнення 30 державних службовців.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання.

Частинами 1, 2 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що при звільненні працівника у зв'язку із реорганізацією підприємства і скороченням чисельності штату, власник або уповноважений ним органом одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівнику іншу роботу в разі її наявності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, 20 грудня 2010 року ОСОБА_1 попереджено про можливе наступне звільнення, що підтверджується його підписом на попередженні. Також, позивачу було запропоновано роботу у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку України із збереженням розміру заробітної плати, однак останній відмовився від даної пропозиції.

Поряд з цим, як вірно досліджено судами попередніх інстанцій, підстав для зарахування позивача на посаду головного консультанта (куратора) регіонів у новоутвореному Департаменті Секретаріату Кабінету Міністрів не має, оскільки позивач в цілому має досвід роботи куратором лише 10 місяців та не виявив необхідних професійних навичок, тоді як, на посаду "кураторів" були переведені керівники відділу, секторів, а також головні консультанти з великим стажем роботи на цих посадах, тобто працівники, які відповідали вимогам статті 42 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи приписи статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України та з огляду на встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності дій Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .