Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року,

У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" (далі - ПАТ "Банк національний кредит") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 19 червня 2012 року між ПАТ "Банк національний кредит" та ОСОБА_4 укладено договір банківського вкладу з наступними змінами та доповненнями, за умовами якого банк відкрив депозитний рахунок, а відповідач вніс на нього грошові кошти у розмірі 30 тис. грн на строк до 5 березня 2016 року.

Згідно з п. 3.7. депозитного договору у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника в період до кінцевої дати дії депозитного договору проценти нараховуються та сплачуються із розрахунку 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

15 травня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу. Цього ж дня між банком та відповідачем укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу від 19 червня 2012 року і п. 3.7. договору викладено у новій редакції, а саме банк прийняв на себе зобов'язання у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою.

З 8 червня 2015 року у ПАТ "БанкНаціональний кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк національний кредит". Згідно з постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року розпочата процедура ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит".

У результаті проведення перевірки уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" вищевказаного договору про внесення змін від 15 травня 2015 року виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 14 224 грн 26 коп. Відповідачу було направлено повідомлення з пропозицією повернути банку зазначені грошові кошти, проте відповідач кошти не повернув.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" просив суд визнати договір про внесення змін від 15 травня 2015 року недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ "Банк національний кредит" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ "Банк національний кредит", суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що підстави для визнання оспорюваного правочину на підставі ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" недійсним відсутні, оскільки його було укладено 15 травня 2015 року посадовими особами ПАТ "Банк національний кредит", які були наділені необхідним обсягом правоздатності та дієздатності укладати правочини, а процедуру виведення банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації розпочато лише з 8 червня 2015 року.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 червня 2012 року між ПАТ "Банк національний кредит" та ОСОБА_4 укладено договір банківського вкладу "Стандартний" з наступними змінами та доповненнями, за умовами якого банк відкрив депозитний рахунок, а відповідач вніс на нього грошові кошти у розмірі 30 тис. грн на строк до 5 березня 2016 року.

Згідно з п. 3.7., 3.8. договору у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Якщо сума раніше сплачених вкладнику процентів перевищує суму процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, ця різниця при поверненні депозиту утримується банком із суми депозиту, яка повертається вкладнику.

15 травня 2015 року між ПАТ "Банк національний кредит" та ОСОБА_4 укладенодоговір про внесення змін № 1 до договору банківського вкладу "Стандартний" від 19 червня 2012 року, відповідно до умов якого сторони погодили та виклали п. 3.7. у редакції "У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 % річних".

15 травня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до банку з письмовою заявою про дострокове розірвання депозитного договору від 19 червня 2012 та просив виплатити суму депозиту та нараховані проценти.

Постановою Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 "Про віднесення ПАТ "Банк національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 5 червня 2015 року № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк національний кредит", яким з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк національний кредит".

Згідно зпостановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочата процедура ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

27 листопада 2015 року ПАТ "Банк національний кредит" направив ОСОБА_4 лист про те, що у відповідності до вимог ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою було здійснено перевірку договору про внесення змін до договору банківського вкладу від 19 червня 2012 року, укладеного 15 травня 2015 року між ПАТ "Банк національний кредит" та ОСОБА_4, та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Законуст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату йому грошових коштів у розмірі 14 224 грн. 26 грн.

Відповідачу було запропоновано повернути банку вказані грошові кошти, однак він кошти не повернув.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Отже, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто підпадають під правове регулювання глави 71 ЦК України (435-15) .

Так, відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України (435-15) ), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною 1 ст. 1061 ЦК України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому чч. 3, 4 вказаної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.

Водночас у ЦК України (435-15) відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.

Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року № 6-881цс17, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув,не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не з'ясував, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України на викладене також уваги не звернув і залишив вказане рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.