189/1788/15-ц Про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - 27.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний Банк", третя особа - ОСОБА_4, про визнання кредитного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2016 року,

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний Банк" (далі - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний Банк") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 20 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний Банк", правонаступником якого є ПАТ "Всеукраїнський акціонерний Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 14 139 Євро 64 центи на строк до 19 червня 2015 року зі сплатою 11 % річних, а з 21 листопада 2008 року - 17,5% річних та щомісячною оплатою 18 Євро 38 центів за обслуговування кредиту для придбання автомобіля марки "Honda Civic", 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. У той же день для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, а з позичальником договір застави вказаного вище автомобіля.

Взяті на себе зобов'язання позичальник, як і поручитель, не виконали, у зв'язку з чим станом на 22 травня 2015 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 293 503 грн 47 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 6 870 Євро 72 центи, що за курсом Національного банку України станом на 7 травня 2015 року становить 162 228 грн 97 коп.; відсотки за користування кредитом - 3 901 Євро 05 центи, що за курсом Національного банку України станом на 7 травня 2015 року становить 92 110 грн 19 коп.; комісія у розмірі 5 205 грн 95 коп., штраф - 33 958 грн 36 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний Банк", уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вказану заборгованість за кредитним договором, а також понесені судові витрати.

У лютому 2016 року ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов, у якому просив визнати зазначений договір недійсним, мотивуючи вимоги тим, що кошти від банку за цим договором він не отримував. Крім того, посилався на те, що при укладенні цього договору його було введено в оману.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2016 року, позов ПАТ "Всеукраїнський акціонерний Банк" задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" заборгованість за кредитним договором від 20 червня 2008 року у сумі 293 503 грн 47 коп., із яких: заборгованість за кредитом - 6 870,72 Євро, що за курсом Національного банку України станом на 7 травня 2015 року становить 162 228 грн 97 коп.; відсотки за користування кредитом - 3 901,05 Євро, що за курсом Національного банку України станом на 7 травня 2015 року становить 92 110 грн 19 коп.; комісія у розмірі 5 205 грн 95 коп., штраф - 33 958 грн 36 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, проте позичальник, як і поручитель, свої зобов'язання за кредитним договором не виконали, що є підставою для стягнення з них заборгованості за договором, в тому числі комісія та штраф.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 20 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний Банк", правонаступником якого є ПАТ "Всеукраїнський акціонерний Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 14 139 Євро 64 центи на строк до 19 червня 2015 року зі сплатою 11 % річних, а з 21 листопада 2008 року - 17,5% річних та щомісячною оплатою 18 Євро 38 центів за обслуговування кредиту для придбання автомобіля марки "Honda Civic", 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

У той же день для забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний Банк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, а із ОСОБА_3 - договір застави вказаного вище автомобіля.

Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3, як і поручитель ОСОБА_4, не виконали, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитом, яка за розрахунком банку станом на 22 травня 2015 року складала 293 503 грн 47 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 6 870 Євро 72 центи, що за курсом Національного банку України станом на 7 травня 2015 року становить 162 228 грн 97 коп.; відсотки за користування кредитом - 3 901 Євро 05 центи, що за курсом Національного банку України станом на 7 травня 2015 року становить 92 110 грн 19 коп.; комісія у розмірі 5 205 грн 95 коп., штраф - 33 958 грн 36 коп.

Згідно із чч. 1 та 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 20 червня 2008 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

За положеннями ч. 5 ст. 11, чч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) вбачається, що положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Задовольняючи позов та стягуючи заборгованості за кредитом, яка включає у себе комісію, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, суди не звернули уваги на те, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

При цьому банк нарахував у рахунок погашення заборгованості комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

У порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України, суди не звернули уваги на те, що, встановивши у кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, отже суди належним чином не дослідили, чи передбачено нарахування такої комісії законом.

Отже, висновки судів про задоволення позову є передчасними.

Крім того, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди не перевірили доводів ОСОБА_3 про те, що договір купівлі-продажу автомобіля було укладено 19 червня 2008 року, а оспорюваний ним кредитний договір - 20 червня 2008 року.

При цьому, у порушення ст. ст. 10, 143 ЦПК України не вирішили питання про призначення судово-почеркознавчої експертизи відповідно до поданого ОСОБА_3 клопотання.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.