Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5, до ОСОБА_6, треті особи: служба у справах дітей Барської районної державної адміністрації, управління Пенсійного фонду України у Барському районі Вінницької області, ОСОБА_7, про встановлення батьківства, визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 13 липня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про встановлення батьківства, визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позову вказувала на те, що вона з 1999 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_8 у його будинку АДРЕСА_1, який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_5, батьком якого є ОСОБА_8

ОСОБА_8 визнавав себе батьком ОСОБА_5, піклувався про останнього, однак батьківство за час життя ОСОБА_8 не було встановлено.

Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на 7/10 частки житлового будинку по АДРЕСА_1.

Посилаючись на викладене та на те, що неповнолітній ОСОБА_5 являється спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_8 та фактично прийняв спадщину, однак не може оформити на неї право власності, оскільки факт батьківства не встановлено, просила позов задовольнити, встановити факт батьківства ОСОБА_8 відносно сина ОСОБА_5 та визнати за останнім право власності на спадкове майно.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 13 липня 2016 року позов задоволено.

Встановлено факт батьківства ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, стосовно дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме на 7/10 частки житлового будинку (літера "А"), який розташований по АДРЕСА_1.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 1999 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_8 у його будинку по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила сина ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.

За правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01січня 2004 року.

Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини.

При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України (2006-07) , беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України (2947-14) , зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства.

Так як ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, то дані відносини регулюються нормами КпШС України (2006-07) .

Зазначене відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15.

Частинами 2, 3 ст. 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 року № 5 (v0005700-95) роз'яснено, що суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позов виходили з того, що належними та допустимими доказами встановлено факт батьківства ОСОБА_8 відносно неповнолітнього ОСОБА_5

Крім того, суди прийшли до правильного висновку, визнавши за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на 7/10 частини будинку АДРЕСА_1, оскільки останній проживав разом із спадкоємцем в спірному будинку на час відкриття спадщини, тобто фактично прийняв спадщину.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи й узгоджуються з нормами матеріального права.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка.

Суд касаційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_6 відхилити.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 21 квітня 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 13 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.