Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства "Райффазен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 21 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 30 травня 2007 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір позики, за умовами якого останній отримав грошові кошти в розмірі 180 000 доларів США для придбання квартири, що розташована АДРЕСА_1, яку, відповідно до п. 5.2 укладеного договору, відповідач зобов'язався передати йому у разі неповернення позики.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не було виконано покладених на нього зобов'язань щодо повернень боргу, він у липні 2013 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на вказану вище квартиру.

Під час розгляду зазначеної справи йому стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку Публічного акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), що унеможливлює оформити право власності на квартиру у рахунок неповернутої відповідачем позики.

Посилаючись на те, що відповідач не мав права передавати спірну квартиру в іпотеку, просив визнати недійсним іпотечний договір від

08 червня 2007 року, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_5, та скасувати запис про заборону відчуження нерухомого майна, а саме - однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_5 за договором позики від 30 травня 2007 року, а також доказів на підтвердження пред'явлення вказаної вимоги відповідачу щодо невиконання останнім зобов'язань за укладеним між сторонами договором, що є його процесуальним обов'язком (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій правильно зазначено й те, що невиконання ОСОБА_5 зобов'язань за договором позики не є підставою для визнання недійсним договору іпотеки від 08 червня 2007 року.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржувані рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.