Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою її представником - ОСОБА_6, на заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 є власником квартири № 65, яка знаходиться поверхом вище. Відповідно до акту обстеження квартири інспекції з нагляду за станом житлового фонду департаменту житлово-комунального господарства Херсонської міської ради від 14 листопада 2014 року квартира позивачки була залита із квартири № 65, що належить відповідачці. Згідно зі зведеним кошторисним розрахунком фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 вартість відновлювального ремонту належної їй квартири становить 6 397 грн.

Вважала, що залиття її квартири сталося з вини відповідача, чим їй завдано майнової та моральної шкоди.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просила суд стягнути з ОСОБА_5 майнову шкоду у розмірі 8 828 грн 60 коп., з яких: 6 397 грн вартість відновлювального ремонту, 300 грн витрати для проведення обстеження, 128 грн витрати за звернення до бюро технічної інвентаризації Херсонської області для встановлення власника квартири № 65, 2 тис. грн витрати на правову допомогу. Також просила стягнути завдану їй моральну шкоду у розмірі 8 828 грн 60 коп.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду завдану залиттям квартири у розмірі 6 825 грн 60 коп. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий судовий розгляд.

ОСОБА_4 судові рішення не оскаржила.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), правильно застосувавши положення ст. 1166 ЦК України, дійшли правильного висновку про те, що відповідачкою не надано належних та допустимих доказів, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), щодо відсутності її вини у залитті квартири позивачки. Розмір шкоди позивачкою доведено.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про те, що відповідно до вимог ст. 322 ЦК України власник квартири зобов'язаний утримувати своє майно.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що відповідно до ст. 151 ЖК УРСР, так як відповідачці на праві власності належить квартира № 65, то вона як власник майна зобов'язана нести відповідальність за свою власність та вжити усіх необхідних заходів щодо запобігання виникнення ситуацій з негативними наслідками.

Посилання касаційної скарги на те, що районний суд розглянув справу без належного повідомлення відповідача, не є підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції не має процесуальних повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд (ст. 307 ЦПК України), а в апеляційній інстанції ОСОБА_5 реалізувала свої процесуальні права та мала процесуальну можливість спростувати презумпцію завдавача шкоди, що нею не спростовано.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану її представником - ОСОБА_6, відхилити.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.