Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2017 року,

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати - ОСОБА_6, після смерті якої із заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернулись її діти: вона і ОСОБА_5

Відповідно до заповіту, посвідченого 21 листопада 2006 року секретарем виконавчого комітету Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, ОСОБА_6 заповіла жилий будинок, надвірні споруди, речі звичайного вжитку ОСОБА_5

Позивач вважала, що під час укладення заповіту волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним і не відповідало її волі, у заповіті відсутнє посилання на номер житлового будинку. Крім того, у посвідчувальному написі на заповіті у порушення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів відсутні слова "у моїй присутності".

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати заповіт від 21 листопада 2006 року недійсним.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що оспорюваний заповіт складений з дотриманням положень пп. 33, 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року (z0256-94) . Розпорядження заповідача не викликає жодних неясностей. Відсутність слів "у моїй присутності" на посвідчувальному написі не є підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки зі змісту всього документа вбачається, що він був виготовлений секретарем виконавчого комітету сільської ради на комп'ютері у приміщенні сільської ради. Разом з тим ОСОБА_6 прочитала текст заповіту вголос і особисто підписала. Тобто, усі дії щодо посвідчення заповіту відбувалися у присутності секретаря Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

При цьому ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що волевиявлення ОСОБА_6 при складанні заповіту не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Таким чином, з урахуванням дотримання посадовою особою сільської ради вимог щодо форми і посвідчення заповіту та недоведеністю позивачем невідповідності волевиявлення заповідача її волі, підстави для застосування положень чч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України відсутні.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.