Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до ректора Вінницького національного технічного університету Грабка В.В. про визнання протиправними дій, за касаційною скаргою ректора Вінницького національного технічного університету Грабка В.В. на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року, -

У серпні 2013 року Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" (далі - ВГО) звернулася з позовом до ректора Вінницького національного технічного університету Грабка В.В. (далі - ректор, ВНЗ відповідно) в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні запиту позивача на інформацію від 5 березня 2013 року за вих. № 79/1-13 (далі - інформаційний запит, спірні дії відповідно).

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що спірні дії відповідача вчинені всупереч вимог чинного у період спірних правовідносин законодавства, з порушенням її прав, а тому ВГО просила про задоволення позову.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року, позов задоволено та визнано протиправними спірні дії відповідача.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спірні дії відповідача не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак порушують права ВГО, оскільки ректор ВНЗ не мав правових підстав для відмови позивачу в задоволенні його інформаційного запиту.

Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що 5 березня 2013 року позивач звернулась до відповідача із запитом про надання публічної інформації стосовно наступного, а саме: статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; довідки про включення Вінницького національного технічного університету до Державного реєстру вищих навчальних закладів України з додатками; ліцензії з додатками; довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; правил прийому до ВНЗ в 2013 році; положення про приймальну комісію; наказу про затвердження складу приймальної комісії; плану роботи і графіку засідань приймальної комісії; дислокації приміщень, які задіяні для підготовки та проведення прийому абітурієнтів; встановлених квот прийому до ВНЗ різних категорій осіб.

14 березня 2013 року відповідачем направлено відповідь, в якій зазначено, що переважна більшість інформації міститься на офіційному веб-сайті ВНЗ, а інша частина інформації готується до надання.

Так, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено у Законі України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) (далі - Закон № 2939-VI (2939-17) , в редакції періоду спірних правовідносин).

За визначенням частини 1 статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

В свою чергу, за приписами пункту 1 частини 3 статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 5 цього Закону доступ до публічної інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що запит на інформацію є одним із видів забезпечення доступу до публічної інформації.

Запитом на інформацію, у розумінні частини 1 статті 19 Закону № 2939-VI, є прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

У статті 22 Закону № 2939-VI зазначено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Під визначенням "загальнодоступні джерела інформації", зокрема розуміються довідники, адресні книги, реєстри, списки, друковані засоби масової інформації, засоби телерадіомовлення та інші подібні джерела інформації.

Здійснення розпорядником інформації заходів, спрямованих на забезпечення прозорості та відкритості своєї діяльності шляхом оприлюднення інформації, яка є у його володінні, і посилання на неї у відповідях на запит, не може вважатися неправомірною відмовою у наданні інформації.

Як встановлено судами, відповідач, розглянувши запит ВГО надав відповідь у якій зазначив, що частина запитуваної інформації розміщена на офіційному сайті: www.vntu.edu.ua і є загальнодоступною.

Також відповідач зазначив, що приймальна комісія ВНЗ створить належні умови для присутності громадських спостерігачів на своїх засіданнях і надає їм можливість ознайомлення з документами, які надаються членам комісії до засідання.

За таких обставин, відмова відповідача у наданні ВГО запитуваної інформації з підстав, викладених у відповіді на інформаційний запит є протиправною, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Разом з тим, суди не звернули своєї уваги на положення частин 4 статті 20 Закону № 2939-VI в якій вказано, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

У відповіді на запит відповідач зазначив, що частина запитуваної інформації готується до надання, при цьому така відповідь датована 14 березня 2013 року, тобто надана до закінчення 20-ти денного строку, встановленого вищевказаною правовою нормою Закону № 2939-VI (2939-17) .

Проте, суди не встановили, яка саме частина інформації готується до надання відповідачем, її обсяг, а також не перевірили обставин справи стосовно надання чи ненадання цієї інформації у строк, передбачений частиною 4 статті 20 Закону № 2939-VI.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки, згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу ректора Вінницького національного технічного університету Грабка В.В. задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.