361/10234/14-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - служба у справах дітей та сім'ї Броварської міської ради Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2016 року,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду із указаним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року станом на 19 березня 2015 року у розмірі 34 362 долари 20 центів США та 32 791 грн 65 коп. та за договором про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року станом на 20 березня 2015 року у розмірі 29 365 доларів 59 центів США та 26 587 грн 81 коп. звернути стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 грудня 1999 року, шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ "УкрСиббанк" на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 25 грудня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 62 тис. доларів США зі сплатою 11,8% річних із терміном повернення до 25 грудня 2016 року. 30 березня 2009 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року, відповідно до умов якої змінено схему надання кредиту та перенесено кінцевий термін повернення кредиту до 25 грудня 2018 року.

В рахунок забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8 і ОСОБА_9 було укладено договір іпотеки в ід 25 грудня 2006 року, за яким відповідачі передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, щоналежить їм на праві спільної сумісної власності.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6. зобов'язань за кредитним договором станом на 19 березня 2015 року утвориласязаборгованість у розмірі 34 362 долари 20 центів США та 32 791 грн 65 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 30 535 доларів 42 центи США, заборгованість за процентами у розмірі 3 862долари 78 центів США, пеня за прострочення сплати кредиту у розмірі 20 614 грн 12 коп. та пеня за прострочення сплати процентіву розмірі 12 177 грн 53 коп.

Також зазначав, що 27 грудня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 40 тис. доларів США зі сплатою 13,9% річних із терміном повернення до 27 грудня 2017 року. 28 квітня 2009 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду №2 до договору про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року, відповідно до умов якої змінено схему надання кредиту та перенесено кінцевий термін повернення кредиту до 27 грудня 2019 року.

В рахунок забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8 і ОСОБА_9 було укладено договір від 27 грудня 2007 року, за яким відповідачі передали позивачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6. зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 20 березня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 229 365 доларів 59 центів США та 26 587 грн 81 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 25 316 доларів 41 центів США, заборгованість за процентами у розмірі 4 049 доларів 18 центів США, пеня за прострочення сплати кредиту у розмірі 12 256 грн 94 коп. та пеня за прострочення сплати процентіву розмірі 14 330 грн 87 коп.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2015 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено.У рахунок погашення погашення заборгованості ОСОБА_6 за договором про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року станом на 19 березня 2015 року у розмірі 34 362 долари 20 центів США та 32 791 грн 65 коп. та за договором про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року станом на 20 березня 2015 року у розмірі 29 365 доларів 59 центів США та 26 587 грн 81 коп. звернуто стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 грудня 1999 року, шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ "УкрСиббанк" на прилюдних торгах відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відстрочено виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки до втрати чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк", посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права,просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 25 грудня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 62 тис. доларів США зі сплатою 11,8% річних із терміном повернення до 25 грудня 2016 року. 30 березня 2009 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року, відповідно до умов якої змінено схему надання кредиту та перенесено кінцевий термін повернення кредиту до 25 грудня 2018 року.

В рахунок забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8 і ОСОБА_9 було укладено договір іпотеки від 25 грудня 2006 року, за яким відповідачі передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

27 грудня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 40 тис. доларів США зі сплатою 13,9% річних із терміном повернення до 27 грудня 2017 року. 28 квітня 2009 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду № 2 до договору про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року, відповідно до умов якої змінено схему надання кредиту та перенесено кінцевий термін повернення кредиту до 27 грудня 2019 року.

Відмовляючи банку у зверненні стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції визначив розмір заборгованості без урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог, не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку". Суд апеляційної інстанції, сприяючи стороні позивача у здійсненні процесуальних прав у відповідності до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, роз'яснив представнику позивача його право надати суду докази про оцінку предмета іпотеки. Однак, представник позивача висновок про оцінку предмету іпотеки суду апеляційної інстанції не надав. Не зазначення вартості предмета іпотеки, як погодженої ціни продажу, позбавило можливості відповідачів висловити свою позицію з приводу даної позовної вимоги. Крім того, банк в односторонньому порядку підвищив процентну ставку за договором споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року.

Погодитися із такими висновками не можна.

За вимогами ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку", встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні у розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Посилання суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України "Про іпотеку".

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-2284цс16 від 01 березня 2017 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За змістом ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Посилаючись на те, що позивач не надав доказів про оцінку предмета іпотеки як на підставу відмови у позові, апеляційний суд не звернув уваги на те, що вартість предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 - визначена в договорах забезпечення кредитних договорів.

У договорі іпотеки від 25 грудня 2006 рокусторони визначили вартість предмета іпотеки в 461 666 грн (п. 1.1.).

У п. 1.2. договору іпотеки від 27 грудня 2007 року визначено, що ринкова вартість предмета іпотеки згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності становить 655 665 грн.

Таким чином, матеріали справи містять погоджену (у розумінні ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку") між іпотекодавцем і іпотекодержателем ціну продажу предмета іпотеки, що за відсутності інших наданих сторонами доказів є достатнім для виконання судом вимог ст. 39 Закону України "Про іпотеку" щодо встановлення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Щодо відмови апеляційним судом у нарахуванні підвищених процентів за договором споживчого кредиту від 25 грудня 2006 року, необхідно зазначити, що умови вказаного договору (з урахуванням внесених до нього змін) не передбачать сплату боржником процентів за подвійною ставкою у разі порушення кредитної дисципліни.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Повідомлення банку про наміри застосування наслідків щодо сплати підвищених процентів до боржника не є результатом домовленості сторін кредитного договору, оскільки вказана умова не підписана обома сторонами договору.

Разом з тим, не можна погодитися із висновками апеляційного суду про необхідність дослідження співмірності між розміром простроченої заборгованості боржника із ринковою вартістю іпотечного майна.

Частиною третьою статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, щосуд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-340цс15 від 04 листопада 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.