185/5708/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2016 року,

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, нарахованих на прострочену заборгованість за період з 04 вересня 2012 року по 05 жовтня 2015 року у розмірі 12 773грн 44 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30 жовтня 2006 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 34 900 грн зі сплатою 1,34 % щомісяця на строк до 28 жовтня 2011 року. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2011 року з ОСОБА_6 на користь банку стягнуто 7444 грн 98 коп. заборгованості за договором. Станом на 05 жовтня 2015 року заборгованість відповідача за кредитом становить 6 994грн 48 коп. Згідно умов кредитного договору, при порушенні позичальником зобов'язань за кредитом він сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 3,10 % на місяць,розраховані від суми простроченої непогашеної заборгованості.

Посилаючись на те, що кредитні кошти не повернуто, відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування процентів на суму простроченої заборгованості за кредитом як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2016 року, позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, нарахованих на прострочену заборгованість за період з 04вересня 2012 року по 05жовтня 2015 року у розмірі 12 773 грн 44 коп. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк".

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 30 жовтня 2006 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 34 900 грн зі сплатою 1,34 % щомісяця на строк до 28 жовтня 2011 року. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати (з 21 по 28 число кожного місяця), позичальник повинен надавати банку (щомісячний платіж) у сумі 903 грн 20 коп. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, процентів, комісії, а також інших витрат згідно умов договору.

Згідно п. 3.2 кредитного договору, при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3, позичальник сплачує банку процентиза користування кредитом у розмірі 3,10 % на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 14жовтня 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі7 444 грн 98 коп.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2012 року рішення Павлоградського міськрайонного суду від 14 жовтня 2011 року в частині стягнення боргу із ОСОБА_7 скасовано, в іншій частині залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 грудня 2012 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2011 року в частині, яка не скасована рішенням апеляційного суду, та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2012 року залишено без змін.

Постановою державного виконавця від 04 грудня 2012 року виконавчий лист про стягнення боргу з ОСОБА_6 повернуто стягувачу у зв'язку з тим, що боржник не працює, рахунків у банківських установах не має, майно, на яке можливо звернути стягнення, відсутнє.

Відповідач просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності до вимог позивача про стягнення процентів за період з 04 вересня 2012 року по 05 жовтня 2015 року.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності у справі, суди виходили із того, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення відсотків за користування кредитом, сплата яких відповідно до умов договору визначена періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Право позивача на отримання щомісячних платежів у вигляді процентів порушувалося, а отже підлягають до стягнення суми процентів за кредитним договором за період з 04 вересня 2012 року по 05 жовтня 2015 року урозмірі 12 773 грн 44 коп.

Погодитися із висновками судів не можна.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту - 28 жовтня 2011 року.

Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині (пункт 2.3.7).

Достроково банк звернувся до суду із позовом у червні 2011 року.

Пред'явивши позовну вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування ним, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.

Таким чином, позивач міг пред'явити позов до позичальника щодо стягнення процентів, нарахованих після ухвалення рішення про дострокове повернення кредитної заборгованості, протягом трьох років, починаючи від дати звернення із позовом у червні 2011 року, проте звернувся із даним позовом лише у травні 2015 року.

Судами не враховано зміст кредитного договору щодо строків повернення кредиту, не досліджено обставин справи, які мають значення для правильного застосування положень про позовну давність, а тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції за ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.