711/8555/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом про захист прав споживачів - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про захист прав споживачів за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення апеляційного суду Черкаської області від 06 травня 2016 року,

У вересні 2015 року публічне акціонернетовариство комерційнийбанк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 21 березня 2007 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 8 тис. грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 31 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 12 423 грн 23 коп., із яких: 3 117 грн 88 коп. - тіло кредиту, 8 237 грн 05 коп. - проценти, 500 грн - штраф (фіксована частина), 567 грн 77 коп. - штраф (процентна складова). Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути вказану суму боргу із відповідача.

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів шляхом визнання договору кредиту нікчемним та зобов'язання вчинити дії.

Зазначала, що договір кредиту від 21 березня 2007 був укладений між нею та банком у формі приєднання ( ч. 1 ст. 634 ЦК України), хоча на момент укладення договору існувала типова форма кредитного договору, яка була розроблена банком. При його укладенні недодержано ряд істотних умов, а саме: не було укладено графіку повернення кредиту та сплати процентів по договору кредиту у відповідності до умов кредитного договору; кредитором не було надано повної та детальної інформації про всі умови кредитування. Зокрема, у договорі та додатку відсутня наступна істотна інформація: строк дії даного договору не визначений; форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі, зобов'язаннями споживача відсутні; тип відсоткової ставки зазначений як "фіксований", однак це не відповідає іншим трьом зазначеним процентним ставкам; орієнтовна сукупна вартість кредиту відсутня; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію відсутня; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування позичальнику надавалось.

Таким чином, кредитор умисно ставить позичальника у невигідні умови виконання договору, не надає повної, вичерпної інформації щодо ймовірних майнових та немайнових втрат позичальника у майбутньому.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_6 просила суд визнати нікчемним кредитний договір від 21 березня 2007 року; витлумачити двозначні умови заяви від 21 березня 2007 року щодо процентної ставки в розмірі 1% річних - це 12 % річних, що відрізняється від зазначених 36 % річних, кредитного ліміту в розмірі "0" та загальної суми кредиту в розмірі 7 819 грн 46 коп., що відрізняється від зазначеної позивачем в розмірі 08 тис. грн. Визнати вказані умови заяви від 21 березня 2007 року недійсними.

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 25 лютого 2016 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 березня 2007 року в сумі 12 423 грн 23 коп. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 06 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано у частині задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк", у цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк". В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк", посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводів щодо порушення апеляційним судом вимог закону при вирішенні зустрічного позову ОСОБА_6 в касаційній скарзі не наведено, тобто в цій частині судове рішення апеляційного суду не оскаржується та колегією суддів в силу положень ст. 335 ЦПК України не переглядається.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 21 березня 2007 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 8 тис. грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Строк дії картки закінчився 31 січня 2009 року.

ОСОБА_6 заявила про застосування у справі наслідків пропуску строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову банку, апеляційний суд виходив із того, що у спірних правовідносинах перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі почався зі спливом останнього дня місяця дії картки (31 січня 2009 року), а тому трирічний строк позовної давності при зверненні до суду позивачем у вересні 2015 року не пропущено.

Із такими висновками повністю погодитися не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2104цс16 від 23 листопада 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Дійшовши висновку щодо пропуску банком строку позовної давності, апеляційний суд не дослідив обставин переривання вказаних строків на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, після 31 січня 2009 року за кредитним договором ОСОБА_6 відбувалося погашення заборгованості: 03 березня 2009 року на суму 300 грн, 13 березня 2009 року на суму 150 грн, 18 березня 2009 року на суму 100 грн, 19 березня 2009 року на суму 200 грн, 05 листопада 2009 року на суму 200 грн, 14 грудня 2009 року на суму 400 грн, 08 лютого 2011 року на суму 300 грн, 18 березня 2011 року на суму 90 грн, 19 квітня 2011 року на суму 100 грн, 20 квітня 2011 року на суму 200 грн, 13 травня 2011 року на суму 360 грн, 09 червня 2011 року на суму 270 грн, 22 липня 2011 року на суму 300 грн, 01 вересня 2011 року на суму 300 грн, 14 листопада 2011 року на суму 400 грн, 05 січня 2012 року на суму 200 грн, 06 січня 2012 року на суму 200 грн, 13 лютого 2012 року на суму 400 грн, 07 березня 2012 року на суму 300 грн, 13 квітня 2012 року на суму 200 грн, 27 липня 2012 року на суму 200 грн, 25 вересня 2012 року на суму 36 грн.

У порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не дослідив, чи підтверджуються належними та достатніми доказами (квитанції, касові ордери, інші документи) обставини внесення особисто ОСОБА_6 коштів на оплату зобов'язань за кредитом, дати вчинення цих дій; не встановив, яка частина боргу (прострочений борг, поточний, заборгованість за конкретний платіжний період) визнається боржником вчиненням зазначених платежів за кредитом та чи мало місце переривання строку позовної давності у справі.

Таким чином, питання про застосування позовної давності у спорі вирішено без належного з'ясування обставин справи, які зумовлюють перебіг строків давності.

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у частині вирішення позову банку із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 06 травня 2016 року скасувати у частині вирішення позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.