Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Кредитної спілки "Полтава і полтавці" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 липня 2015 року,

У грудні 2013 року Кредитна спілка "Полтава і полтавці" (далі - КС "Полтава і полтавці") звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 17 листопада 2007 року між нею та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 186, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 4 тис. грн зі строком повернення до 17 листопада 2009 року. Проте взятих за кредитним договором зобов'язань відповідач не виконала належним чином, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 15 480 грн 31 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача, а також судові витрати у справі.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2014 року, позов задоволено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2014 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до КС "Полтава і полтавці" про визнання окремих умов договору недійсними, просила визнати недійсним п. 6.2кредитного договору № 186, укладеного 17 листопада 2007 року між нею та КС "Полтава і полтавці", та відмовити в задоволенні первісного позову, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вимоги вищевказаного пункту договору є несправедливими згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України та іншими нормативними актами.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог КС "Полтава і полтавці" та в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 15 липня 2015 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 лютого 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог КС "Полтава і полтавці" скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги спілки задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КС "Полтава і полтавці" заборгованість за кредитним договором від 17 листопада 2007 року № 186 у розмірі 15 480,31 грн, що складається з: 2 793, 84 грн - залишок за тілом кредиту, 11 146,39 грн - заборгованість за відсотками, 1 540,08 грн - нараховані відсотки) та судові витрати в розмірі 243,60 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанціїзалишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КС "Полтава і полтавці" 121,80 грн судового збору, сплаченого кредитною спілкою при подачі апеляційної скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи в скасованій частині нове рішення про задоволення позовних вимог кредитної спілки, апеляційний суд вказував на те, що спілкою не пропущено строк на звернення до суду за захистом порушеного права, а відповідачем неналежним чином виконувалися умови укладеного між сторонами кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яка й підлягає стягненню з відповідача на корить позивача.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 17 листопада 2007 року між КС "Полтава і полтавці" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 186, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 4 тис. грн до 17 листопада 2009 року зі сплатою 0,15 % за користування грошовими коштами щоденно на залишок суми кредиту (далі - кредитний договір).

Згідно із п. 6.2 кредитного договору при порушенні строків сплати кредиту та (або) відсотків більше ніж на три дні кредитор має право подвоїти відсоткову ставку, вказану в п. 1.4 договору до моменту повного погашення простроченої заборгованості, а у випадку стягнення заборгованості через суд - потроїти відсоткову ставку, починаючи з дати останньої сплати кредиту.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору станом на 12 грудня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 15 480,31 грн, з яких тіло кредиту - 2 793,84 грн, заборгованість за відсотками - 11 146,39 грн, нараховані відсотки - 1 540,08 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України.

Відповідні до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13), у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Установлено, що відповідно до п. 5.1 кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора часткове погашення кредиту та відсотків за фактичне використання кредитних коштів відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1 до договору) та остаточне погашення отриманого кредиту до 17 листопада 2009 року.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, доводів відповідача не перевірив і не спростував, унаслідок чого неправильно визначив розмір заборгованості за кредитним договором.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (435-15) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, у разі волевиявлення сторін доповнити або змінити умови кредитного договору, або врегулювати певні положення шляхом залучення до локальних нормативно-правових актів (наказів, статутів, положень, правил, інструкцій тощо), такі доповнення/зміни до договору повинні бути підписані його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України (435-15) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або реального повернення йому коштів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, можна зробити висновок, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Вказана права позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2322цс17.

Отже, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не звернув уваги на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини; не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

В ході розгляду даної справи апеляційним судом не дотримано вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.