Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Кафідової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Друга одеська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 липня 2000 року, видане на ім'я ОСОБА_2 на 488/2000 частин квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 є власником вказаної частини квартири на підставі правовстановлюючих документів, виданих на основі документів, які визнані судом недійсними, просив позов задовольнити.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 21 липня 2000 року Другою одеською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 488/2000 частин квартири АДРЕСА_1.

Вказувала на те, що вищевказана квартира належить їй, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, при цьому останньому належить 256/100 частини на підставі рішення суду та 488/2000 на підставі оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину після смерті матері - ОСОБА_5

Посилаючись на те, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2013 року визнано недійсними розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів та свідоцтво про право власності на житло в частині приватизації ОСОБА_5 вищевказаної частини кватири, а отже є підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 липня 2000 року Другою одеською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 на 488/200 частин квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 30 травня 1994 року, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів, ОСОБА_3 та члену її сім'ї ОСОБА_5 належить в рівних частках на праві спільної часткової власності 488/1000 частини квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 липня 2000 року спадкоємцем майна ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 є її син ОСОБА_2, спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з 488/2000 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 квітня 2010 року визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_6 право власності на 256/1000 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним, у зв'язку із тим, що останні за час шлюбу придбали 512/1000 частин вищевказаної квартири.

Згідно з договором дарування нерухомого майна від 15 листопада 2010 року ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_1 256/1000 частин квартири АДРЕСА_1, яка в цілому складається з семи житлових кімнат, загальною житловою площею 224,3 кв. м, та підсобних приміщень, загальною площею всієї квартири 162,5 кв. м.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2013 року визнано недійсним розпорядження органу приватизації, видане 30 травня 1994 року управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, в частині приватизації ОСОБА_5 488/2000 частин приміщення квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_1; визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 30 травня 1994 року на ім'я останньої управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів, в частині на 488/2000 вищевказаної квартири.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2013 року було визнано недійсними правовстановлюючі документи, на підставі яких спадкодавець володіла спадковим майном, а отже свідоцтво про право на спадщину за законом на вказане майно також є недійсним.

Скасовуючи рішення про часткове задоволення позовів та увалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що до участі у справі не залучено відповідний орган приватизації та Одеську міську раду або її орган, який уповноважений розпоряджатися комунальним житловим фондом, оскільки внаслідок винесення постанови Приморським районним судом м. Одеси від 20 лютого 2013 року місцевій громаді м. Одеси фактично повернуто право власності на спірну частку квартири і відповідно будь-які рішення суду стосовно цього житла впливають на права та обов'язки органів місцевого самоврядування, оскільки саме до компетенції вказаних органів належить право розпоряджатися спірною часткою квартири.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 119 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину - 488/200 частини квартири АДРЕСА_1. Вказана частина квартири була надана у власність матері останнього на підставі розпорядження управління житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2013 року визнано недійсним вищезазначене розпорядження органу приватизації та встановлено незаконність його дій. Таким чином підстави для залучення відповідного органу, який має право розпоряджатися комунальним житловим фондом, відсутні.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції фактичних обставин справи не встановив, вищевказаного не врахував, зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.