Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Кадєтової О.В.,Карпенко С.О.,

при секретарі: Ткаченко В.В.

за участю: ОСОБА_3,

її представників: ОСОБА_4 та ОСОБА_5,

представника Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації -

Романюк Т.Г.,

представника ОСОБА_7 - адвоката Теличка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_9, до Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та пілкування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання права користування квартирою та зобов'язання видати правовстановлюючий документ про право користування квартирою за касаційною скаргою Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, поданою її представником Романюк Тетяною Григорівною, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року та за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_9, звернулася до суду з позовом, який згодом уточнила, і остаточно просила визнати за ОСОБА_9 право користування квартирою АДРЕСА_1 відновити становище, яке існувало до порушення її житлових прав, та зобов'язати Деснянську районну у місті Києві державну адміністрацію видати ОСОБА_9 правовстановлюючий документ про право користування вказаною квартирою.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі ордеру ОСОБА_9 вселилась у квартиру АДРЕСА_1. 30 січня 2008 року за заявою ОСОБА_9 її знято з реєстраційного обліку за вказаною адресою. У подальшому на підставі розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації квартира АДРЕСА_1 приватизована іншою особою і 23 грудня 2010 року продана. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 9 лютого 2010 року ОСОБА_9 визнано недієздатною та призначено її опікуном ОСОБА_3 Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 травня 2012 року розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 скасовано, а рішенням цього ж суду від 2 липня 2013 року вказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним.

Посилаючись на те, що ОСОБА_9 знята з реєстраційного обліку на підставі заяви, яка була складена нею без усвідомлення значення своїх дій, позивач просила про задоволення позову.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_9 право користування квартирою АДРЕСА_1

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_7, який не брав участі у справі, у касаційній скарзі просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суд вирішив питання про його права, свободи та обов'язки.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному цим Законом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

У судовому засіданні в суді касаційної інстанції представник Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації Романюк Т.Г. подану адміністрацією касаційну скаргу підтримала з підстав, викладених у ній, і просила касаційну скаргу задовольнити. Касаційну скаргу ОСОБА_7 визнала.

Представник ОСОБА_7 - адвокат Теличко А.О. підтримав касаційну скаргу, подану ОСОБА_7, з підстав викладених у ній, і просив касаційну скаргу задовольнити; касаційну скаргу Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації визнав.

Позивач та її представники вказані касаційні скарги не визнали і просили їх відхилити, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Судами встановлено, що підставі ордеру ОСОБА_9 вселилась у квартиру АДРЕСА_1.

5 грудня 2007 року ОСОБА_9 звернулася із заявою до ЖЕК-305, у якій просила зареєструвати у вказаній квартирі ОСОБА_10, а 30 січня 2008 року - із заявою про зняття її (ОСОБА_9.) з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

5 лютого 2008 року ОСОБА_9 знята з реєстраційного обліку за АДРЕСА_3 і з 16 травня 2009 року остання зареєстрована у АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_11

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації № 324 від 25 лютого 2008 року приватизована ОСОБА_10 і останній видане свідоцтво про право власності на цю квартиру.

У подальшому ОСОБА_10 23 грудня 2010 року продала спірну квартиру ОСОБА_12

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 8 травня 2012 року розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації № 324 від 25 лютого 2008 року скасовано, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане ОСОБА_10, на підставі вказаного розпорядження, визнано недійсним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 2 липня 2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 23 грудня 2010 року.

З 22 червня 2009 року ОСОБА_9 визнано інвалідом II групи у зв'язку з хронічним психічним захворювання, а рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 9 лютого 2010 року її визнано недієздатною з призначенням ОСОБА_3 опікуном.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Встановивши, що на час подання заяви про зняття ОСОБА_9 з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири ОСОБА_9 не була визнана недієздатною, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Крім того, судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_9 є власником квартири АДРЕСА_3

Скасовуючи рішення суд першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд встановив, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 806, проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи 2 серпня 2011 року, ОСОБА_9 протягом листопада 2007-лютого 2008 року страждала психічним розладом у формі органічного ураження головного мозку, поєднаного ґенезу з психоорганічним синдромом на фоні хронічного алкоголізму з деградацією особистості; порушення психічної діяльності, що у неї спостерігалися, були такі, що істотно впливали на її здатність у вказаний період часу усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Такі обставини дали підстави для висновку, що ОСОБА_9 на час подання заяви про зняття її з реєстраційного обліку за своїм психічним станом у повній мірі не усвідомлювала значення своїх дій, тому волі на позбавлення права користування спірною квартирою вона не мала.

Відмовляючи у позові в частині зобов'язання видати ОСОБА_9 правовстановлюючий документ про право користування спірною квартирою, колегія апеляційного суду виходила з передчасності цієї вимоги.

Проте повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи позов у частині визнання права користування квартирою, заявник посилалась на необхідність поновлення цього права, оскільки у момент складання ОСОБА_9 заяви про зняття з реєстраційного обліку вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.

Так, висновок про тимчасову недієздатність слід роботи, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психологічний стан особи в момент вчинення дії. Висновок експертизи є одним із доказів у справі, якому має бути надана оцінка у сукупності з іншими доказами; інші зовнішні обставини мають побічне значення для встановлення, чи була здатною особа в конкретний момент розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя визначає Закон України "Про судову експертизу" (4038-12) .

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження (ст. 3 Закону України "Про судову експертизу").

Законодавство України про судову експертизу складається також з інших нормативно-правових актів, зокрема Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 8 жовтня 2001 № 397 (z0219-02) (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 35 Порядку висновок експертизи повинен бути обґрунтованим і містити відповіді на поставлені перед ним питання у межах його компетенції, мати конкретний характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені запитання, він дає відповідь з власної ініціативи. Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

При проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров'я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити, чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Відтак, із зазначених питань висновок експерта повинен бути повним та категоричним і не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.

Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.

Вирішуючи справу, апеляційний суд ухвалив рішення лише на основі висновку судово-психіатричної експертизи № 806, яка проведена у іншій справі і вказаний висновок до цієї справи не долучений; апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до висновку ОСОБА_9 на час подання заяви про зняття її з реєстраційного обліку не здатна була у повній усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Наведене свідчить про ухвалення судом апеляційної інстанції рішення на припущеннях, так як сам висновок у справі відсутній, інших доказів апеляційний суд не досліджував і ступінь впливу психічних розладів, виявлених у ОСОБА_9, на її волю належними і допустимими доказами не обґрунтував, що є недопустимим.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, у порушення ст. 212 ЦПК України, не дотримався принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи оцінює докази як кожен окремо, так і у їх сукупності; зосередившись виключно на висновку судово-психіатричної експертизи № 806, який не підтверджує абсолютну неспроможність ОСОБА_9 у момент написання заяви розуміти значення своїх дій та керувати ними, апеляційний суд залишив поза увагою інші докази, досліджені судом першої інстанції, не встановив підстави набуття ОСОБА_9 у власність іншого житла та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_9 права користування квартирою АДРЕСА_1.

Статтею 58 ЖК Української РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Обґрунтовуючи незаконність рішення суду апеляційної інстанції, представник Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації вказувала на те, що на підставі розпорядження Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 19 грудня 2014 року № 715 "Про затвердження спільного рішення засідання комісії з житлово-побутових питань Деснянського РУ ГУ МВС України у місті Києві про надання службової житлової площі" затверджене рішення про надання службової квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 і 26 грудня 2014 року йому виданий ордер № 011799 на право зайняття службового жилого приміщення за вказаною адресою.

ОСОБА_7, який не брав участі у справі, у касаційній скарзі посилається на вирішення апеляційним судом питання про його права і обов'язки та права його неповнолітніх дітей, оскільки він разом з двома дочками на підставі ордеру № 011799 від 26 грудня 2014 року вселився у квартиру АДРЕСА_1 і в ній проживає.

Рішення апеляційного суду про визнання за ОСОБА_9 права користування вказаною квартирою ухвалено без урахування чинних на час його постановлення розпорядження про надання квартири ОСОБА_7 і відповідного ордеру.

Такі обставини дають підстави для висновку про скасування як рішення апеляційного суду, так і рішення суду першої інстанції, оскільки встановлені колегією суддів процесуальні порушення унеможливлюють їх усунення у межах апеляційного провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки як судом апеляційної інстанції, так і судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права і такі порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуДеснянської районної у місті Києві державної адміністрації, подану її представником Романюк Тетяною Григорівною, та касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.