У х в а л а
іменем україни
19 вересня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Берднік I.С., Данчука В.Г.,
Костенка А.В.., Прокопчука Ю.В., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю
(далі - ТОВ) "Аваль-Сервіс" про визнання недійсними свідоцтва про
право власності на приміщення магазину-кафе "IНФОРМАЦIЯ_1",
виданого на ім'я ОСОБА_2, договору купівлі-продажу приміщення
магазину-кафе "IНФОРМАЦIЯ_1", укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
договору дарування зазначеного приміщення магазину-кафе
"IНФОРМАЦIЯ_1", укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, договору
купівлі-продажу цього приміщення, укладеного між ОСОБА_4 та ТОВ
"Аваль-сервіс", витребування майна з чужого незаконного володіння,
за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення апеляційного суду
Полтавської області від 26 липня 2006 року ( rs142332 ) (rs142332)
,
в с т а н о в и л а:
У липні 2001 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТОВ "Аваль-сервіс" про визнання
недійсними: свідоцтва про право власності на приміщення
магазину-кафе "IНФОРМАЦIЯ_1", виданого 11 листопада 2000 року на
ім'я ОСОБА_2; договору купівлі-продажу приміщення магазину-кафе
"IНФОРМАЦIЯ_1", укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10 лютого 2001
року; договору дарування указаного приміщення магазину-кафе
"IНФОРМАЦIЯ_1", укладеного 27 лютого 2001 року між ОСОБА_3 та
ОСОБА_4; договору купівлі-продажу цього приміщення, укладеного між
ОСОБА_4 та ТОВ "Аваль-сервіс" 24 квітня 2001 року, та витребування
майна з чужого незаконного володіння.
У процесі розгляду справи позивачка уточнила свої позовні
вимоги, просила суд визнати недійсним свідоцтво про право
власності на приміщення магазину-кафе "IНФОРМАЦIЯ_1", що
знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, видане 11 листопада 2000 року;
визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення, укладений
між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10 лютого 2001 року; визнати недійсним
договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 лютого 2001
року; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між
ОСОБА_4 та ТОВ "Аваль-сервіс" 24 квітня 2001 року; визнати за
позивачкою право власності на приміщення магазину-кафе
"IНФОРМАЦIЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; витребувати з
чужого незаконного володіння приміщення магазину-кафе
"IНФОРМАЦIЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і передати у
володіння власнику ОСОБА_1
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від
30 травня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 26 липня
2006 року ( rs142332 ) (rs142332)
рішення районного суду скасовано й
постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 відмовлено, стягнуто з позивачки на користь держави
державне мито в розмірі 927 грн. 50 коп.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування
рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої
інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм
матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й постановляючи нове
рішення, апеляційний суд виходив із того, що судом першої
інстанції не було враховано, що згідно зі ст. 215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
підставами недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.
1-3, 5,6, ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Крім того, суд першої
інстанції передчасно дійшов висновку, що відповідачі не є
добросовісними набувачами відповідно до змісту ст. 388 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, та не прийняв до уваги, що всі правові підстави
набуття ними права власності на приміщення магазину-кафе є
дійсними.
Проте такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить
вимогам закону й матеріалам справи.
Судом установлено, що 10 березня 1999 року між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого
ОСОБА_1 позичила в ОСОБА_2 гроші в сумі 40 810 грн., що
еквівалентно 11 000 американських доларів за курсом Національного
банку України на день отримання позики, на строк до 10 вересня
1999 року без нарахування процентів.
Для забезпечення своєчасної сплати зазначеної вище суми
коштів між сторонами був укладений договір застави, відповідно до
якого ОСОБА_1 заставила належне їй на праві власності приміщення
магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
11 грудня 1999 року за виконавчим написом державного
нотаріуса Хорольської державної нотаріальної контори було
накладено стягнення на приміщення магазину-кафе "IНФОРМАЦIЯ_1", що
розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
14 грудня 1999 року державним виконавцем виконавчої служби
Хорольського району порушено виконавче провадження за виконавчим
написом нотаріуса щодо накладення стягнення на приміщення
магазину-кафе "IНФОРМАЦIЯ_1".
10 листопада 2000 року ВДВС Хорольського РУЮ було складено
акт про передачу приміщення магазину - кафе "IНФОРМАЦIЯ_1" ОСОБА_2
(а. с. 11).
Як установлено судом першої інстанції, передача державним
виконавцем ВДВС Хорольського РУЮ заставленого майна - приміщення
магазину-кафе "IНФОРМАЦIЯ_1" у власність стягувачу ОСОБА_2
відбувалась із порушенням актів цивільного законодавства, а саме
ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
та п.
18 Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з
реалізації заставленого майна, що встановлено рішеннями
Семенівського районного суду від 20 липня 2001 року та від 15
травня 2002 року, тому свідоцтво про право власності на приміщення
магазину-кафе "IНФОРМАЦIЯ_1", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1,
видане на ім'я ОСОБА_2 11 листопада 2000 року, визнано недійсним
відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Ці обставини
апеляційним судом залишено без уваги та належної оцінки.
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
підставою
недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, та 6 ст. 203
цього Кодексу.
Скасовуючи рішення суду з посиланням на вимоги вказаної норми
закону, апеляційний суд не врахував вимоги ч. 3 ст. 215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Викладене свідчить про передчасність висновків апеляційного
суду щодо відсутності підстав для визнання недійсними укладених
договорів і свідоцтва про право власності на спірне майно, які не
підтверджені матеріалами справи.
Рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню,
оскільки відповідно до вимог ст. 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у разі
недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій
стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо
це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні
майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість
одержаного за цінами, встановленими на момент відшкодування.
Суд цих положень закону не врахував і не обговорив питання
про повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення
недійсного правочину.
За таких обставин рішення судів першої та апеляційної
інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий
розгляд.
Керуючись ст.ст. 338, 344, 345 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
,
колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від
30 травня 2006 року та рішення апеляційного суду Полтавської
області від 26 липня 2006 року ( rs142332 ) (rs142332)
скасувати, а справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.П. Пшонка
Судді:
I.С. Берднік В.Г. Данчук А.В.Костенко Ю.В. Прокопчук