Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Кафідової О.В., Висоцької В.С., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2017 року,

У травні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 05 травня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 16 % річних та кінцевим терміном повернення до 05 травня 2011 року.

З метою забезпечення виконання вказаних кредитних зобов'язань, 05 травня 2006 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно з умов якого останній передав в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 належним чином умови кредитного договору не виконувала, у зв'язку із чим станом на 17 квітня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 2 765,08 доларів США, що еквівалентно 22 092 грн 99 коп., з якої: процентна заборгованість за користування кредитом - 1 544,50 доларів США; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання - 1 220,58 доларів США, на погашення якої банк, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2017 року, у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасуватиоскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що банк, звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, пропустив п'ятирічний строк позовної давності до основної та додаткової вимоги за спірними зобов'язаннями, про застосування якого заявив відповідач, оскільки останній платіж позичальник здійснив 26 жовтня 2007 року, а з позовом банк звернувся у травні 2013 року.

З матеріалів справи та касаційного провадження вбачається, що справа неодноразово розглядалась в апеляційному порядку.

Так, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року позов банку задоволено частково.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив з того, що остання сплата за кредитним договором була здійснена позичальником у грудні 2008 року, тобто строк позовної давності переривався.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд колегія суддів суду касаційної інстанції звертала увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що позичальник у грудні 2008 року здійснювала платіж. При цьому апеляційний суд звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, зокрема, пені, яка нараховувалась з липня 2006 року. Крім того судом не врахована співмірність ціни предмета іпотеки та заборгованості, а також підстави заявлених позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині підстав відмови у задоволенні банку.

Змінюючи обґрунтування відмови у задоволенні позову банку, апеляційний суду виходив з того, що заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором не співмірна з вартістю предмета іпотеки.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2015 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив сторонам про їх право звернутись із заявою при призначення експертизи для вирішення питання ціни предмета іпотеки.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд виходив з того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки згідно з наданим банком розрахунком 03 грудня 2008 року позичальником було здійснено погашення заборгованості по пені у розмірі 48 грн 64 коп., що свідчить про визнання боржником свого боргу, а, отже, мало місце переривання позовної давності, строк якої розпочався заново. При цьому апеляційний суд зменшив розмір пені, обчисливши його в межах дванадцяти місяців перед зверненням позивача до суду.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2015 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції необхідно було врахувати те, що ОСОБА_5 перестала виконувати зобов'язання з жовтня 2007 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся у травні 2013 року, при узгодженні сторонами строку позовної давності у п'ять років, що є пропущенням такого строку.

Таким чином у разі відсутності доказів переривання позовної давності, апеляційний суд повинен врахувати вимоги закону про відповідальність боржника в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, врахувавши висновки і мотиви, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2016 року, обґрунтовано виходив із того, що здійснення 29 вересня 2008 року та 03 грудня 2008 року позичальником погашення заборгованості у розмірі 48 грн 64 коп. не є підставою для застосування положень ст. 264 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, оскільки ПАТ КБ "ПриватБанк", окрім розрахунку заборгованості складеного власноруч, не було надано будь-яких квитанції, підтверджуючих факт такої проплати саме позичальником.

Також, умовами кредитного договору та графіком погашення кредиту та відсотків встановлені самостійні зобов'язання з повернення кредиту, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами щомісячно та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Згідно з графіком повернення кредиту та відсотків наступний платіж ОСОБА_5 повинна була здійснити не пізніше 25 жовтня 2007 року, однак цього нею зроблено не було, у зв'язку із чим, починаючи з 26 жовтня 2007 року у ПАТ КБ "ПриватБанк" виникло право на захист своїх прав.

Разом з тим, із позовом до суду позивач звернувся лише 23 травня 2013 року, тобто поза межами 5-річного строку, обумовленого п. 4.7. кредитного договору.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України).

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.