Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Глловного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки на користь держави за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року,

У травні 2016 року керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 28 травня 2008 року ОСОБА_4 була власником земельної ділянки площею 0,9997 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області. 16 липня 2014 року вона відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу й приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Н.В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Посилаючись на те, що в управлінні Держгеокадастру Києво-Святошинського району Київської області відсутні документи про реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та документація із землеустрою щодо її відведення, а також вказавши, що спірна земельна ділянка по опису меж фактично не могла межувати із земельною ділянкою суміжного землекористувача за періодом часу набуття їх у власність, прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2. Крім того, спірна земельна ділянка вибула з власності держави за відсутності рішення уповноваженого органу та з порушенням вимог чинного законодавства, а тому наявні усі правові підстави для її витребування з незаконного володіння відповідача на користь держави у порядку ст. 288, 396 ЦК України.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові з інших підстав.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із недоведеності заявлених вимог та пропущення прокурором строку позовної давності.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову з інших підстав, виходив із того, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові з підстав його недоведеності та спливу позовної давності не врахував, що вказані підстави для відмови в задоволенні позову є самостійними і застосовуються окремо одна від одної, та відмовив в позові за його необґрунтованістю.

Такі висновки апеляційного суду є правильними з огляду на наступне.

Судом установлено, що згідно даних державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 була власником земельної ділянки площею 0,9997 га, для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, яку вона придбала за договором купівлі-продажу від 29 лютого 2008 року.

16 липня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В. за реєстровим № 1673, згідно з яким третя особа продала, а відповідач купив земельну ділянку площею 0,9997 га, розташовану на території Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2.

Як убачається зі змісту вищевказаного договору, спірна земельна ділянка належить продавцю на підставі вищевказаного державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 28 травня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010831901384 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 липня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_3, а дані щодо вказаної земельної ділянки внесено до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом № НВ-3202980772014 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим Управлінням Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області 9 липня 2014 року, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року, не зареєстровані (а.с. 13-14).

На виконання ст. 182 ЦК України право власності на земельну ділянку було зареєстровано за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Дудкіної Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 14493071.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи а річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових правовідносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Застосовуючи до спірних правовідносин ст. 387 ЦК України, суди повинні мати на увазі, що при розгляді справи про витребування майна з чужого незаконного володіння необхідно встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому перепродала це майно відповідачу (постанова Верховного Суду України № 136цс12 від 21 листопада 2012 року).

Звернувшись до суду з позовом, прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності на земельну ділянку та витребувати її, проте будь-які вимоги та докази щодо незаконності набуття ОСОБА_4 такого права власності не пред'явлено й не надано. Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Фактично ж реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно, а не правовою підставою для набуття земельної ділянки у власність та її використання.

Суд правильно врахував, що навіть при скасуванні державної реєстрації про право власності на земельну ділянку, це не може бути підставою для її витребування, у розумінні ст. 388 ЦК, оскільки не свідчить про незаконність отримання та набуття у власність земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, на підставі поданих позивачем доказів, які належним чином оцінені судом (ст. 212 ЦПК України), правильно застосувавши положення закону, дійшов обґрунтованого висновок про відсутність підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та її витребування із незаконного володіння відповідача з огляду на те, що прокурором не доведено незаконність набуття ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,9997 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області та її подальше відчуження на користь ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.