446/515/16-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2016 року,

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк") звернулося до суду з указаним вище позовом, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку площею 0,3000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування придорожнього сервісу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, та земельну ділянку площею 0,3000 га, цільове призначення - для будівництва автозаправної станції та торговельного об'єкта за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, шляхом набуття права власності ПАТ "Марфін Банк" у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 24 травня 2011 року № 28800/OF із додатковими угодами до нього в сумі 5 651 675 грн 85 коп., із яких: 3 894 466 грн 48 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом, 1 757 209 грн 37 коп. - заборгованість за пенею; припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,3000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування придорожнього сервісу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, та земельну ділянку площею 0,3000 га, цільове призначення - для будівництва автозаправної станції та торговельного об'єкта, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1; визнати за ПАТ "Марфін Банк" право власності на земельну ділянку площею 0,3000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування придорожнього сервісу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, та земельну ділянку площею 0,3000 га, цільове призначення - для будівництва автозаправної станції та торговельного об'єкта, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24 травня 2011 року між ПАТ "Марфін Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" (далі - ТОВ "Земкомерц") було укладено кредитний договір № 28800/OF із додатковими угодами від 04 липня 2011 року № 1 та від 18 серпня 2011 року № 2 про надання позичальнику на поновлення обігових коштів, придбання земельних ділянок та фінансування заходів, пов'язаних із веденням статутної діяльності грошових коштів у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 22 000 000,00 грн на строк із 24 травня 2011 року по 23 травня 2012 року включно, із сплатою 17,5 % річних, комісії, пені і штрафів. Із метою забезпечення виконання позичальником зобов'язання між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 26 травня 2011 року, за яким відповідач надав в іпотеку спірні земельні ділянки. У зв'язку з наявною заборгованістю за кредитним договором банк звернувся до суду із позовом про стягнення з позичальника коштів і рішенням господарського суду м. Києва від 14 травня 2015 року провадження у справі припинено у зв'язку з ліквідацією ТОВ "Земкомерц". Зазначає, що сума боргу станом на час звернення до суду з позовом становить 5 651 675,85 грн, яка складається із заборгованості за відсотками та пенею, а тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності.

Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 27 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Марфін Банк" просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте судове рішення апеляційного суду не відповідає зазначеним нормам процесуального права з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "Марфін Банк", суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що хоча позов обґрунтовано належним чином та встановлено наявність порушеного права позивача за зобов'язаннями, які виникли із кредитного договору від 24 травня 2011 року № 28800/OF, проте позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, на застосуванні якої наполягав відповідач, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

На обґрунтування такого висновку суд зазначив, що оскільки кінцевим строком погашення кредиту за вказаним договором є 23 травня 2012 року, тому саме з цього часу слід вважати порушеним право позивача у зв'язку з несплатою позичальником кредиту, у зв'язку з чим загальний строк позовної давності за такими вимогами сплив 23 травня 2015 року, а спеціальний - 23 травня 2013 року, а до суду з цим позовом позивач звернувся лише 14 березня 2016 року, отже, пропустив строк позовної давності.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом із тим відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, ч. 1 цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 цього Закону).

Згідно зі змістом п. 7.1 договору іпотеки від 26 травня 2011 року, укладеного між ПАТ "Марфін Банк" та ОСОБА_3, посвідченого 26 травня 2011 року приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Котик Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1428, цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього, та іпотекодавцем всіх зобов'язань за цим договором та всім додатковим угодам до нього (т. 1, а. с. 25).

Проте на вищевикладене не звернув достатньої уваги ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд, у достатньому обсязі не дослідили умов договору іпотеки та не з'ясували питання щодо строку дії іпотечного договору, у результаті чого дійшли помилкових висновків про пропущення позивачем строку позовної давності.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою позивача, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги, а саме: не зазначив обставин і фактів на спростування доводів заявника, таким чином, не перевірив достатньо повно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, у результаті чого помилково залишив його без змін.

Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.