305/389/16 Про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету міської ради щодо оформлення права власності на квартиру та свідоцтва про право власності на нерухоме майно - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області, Рахівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення та свідоцтва про право власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 грудня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24 червня 2011 року № 70 про оформлення права власності на квартиру щодо реєстрації частини житлового будинку, що становить квартиру АДРЕСА_1, на праві приватної власності ОСОБА_4 в цілій частині та видачі свідоцтва про право власності; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Рахівською міською радою 27 січня 2012 року, на частину житлового будинку, що становить квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24 червня 2011 року № 70.

Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 18 листопада 1997 року Рахівською державною нотаріальною конторою, вона є власником Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_4 що має загальну площу 78,2 кв. м, житлову площу - 43,89 кв. м, із належними до нього надвірними будівлями і спорудами. Позивачу на підставі державного акта серії НОМЕР_1 на право приватної власності на землю, виданого 11 грудня 1998 року за рішенням Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 29 жовтня 1998 року № 85, належить призначена для обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель земельна ділянка площею 0,077 га, на якій розташований указаний вище будинок.

29 жовтня 2004 року мати позивача - ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 належну їй Ѕ частини будинку АДРЕСА_5 Щодо відчуження належної до будинку земельної ділянки цивільно-правова угода не укладалася.

Також зазначала, що із 2008 року між нею та ОСОБА_4 тривають спори щодо володіння та користування належною до будинку земельною ділянкою, усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку, щодо користування будинком і належними до нього господарськими будівлями і спорудами тощо.

Під час розгляду судом іншої справи позивачу в лютому 2016 року стало відомо, що на підставі рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24 червня 2011 року № 70 ОСОБА_4 27 січня 2012 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: на частину житлового будинку АДРЕСА_2, загальною площею 100,83 кв. м, житловою площею - 45,46 кв. м. Право власності на цей об'єкт нерухомості зареєстровано КП "Рахівське міське бюро технічної інвентаризації" 31 січня 2012 року.

Указані рішення виконкому та свідоцтво ОСОБА_3 вважала незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними та скасуванню як такі, що видані всупереч вимогам законодавства, оскільки ОСОБА_4 не мав документів, які б посвідчували його права на земельну ділянку під нерухомим майном, а одноосібним власником землі був позивач.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 вересня 2010 року було визнано мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, за умовами якої, зокрема, у володіння останнього були передані відповідні приміщення будинку, було передбачено добудову певних приміщень, після чого загальна площа належної відповідачу частини будинку повинна була становити 61,83 кв. м. Фактично ж оспореними рішенням виконкому та свідоцтвом було визнано і оформлено за ОСОБА_4 право власності на частину будинку, загальна площа якої склала 100,83 кв. м, тоді як позивач на таку добудову будинку згоди не надавав.

Відповідач порушив умови мирової угоди і здійснив перебудову і добудову приміщень в інших параметрах, внаслідок чого став власником більшого приміщення. ОСОБА_4 не звертався до позивача як до власника земельної ділянки для надання дозволу на перебудову чи добудову своєї частини будинку, не погоджував із співвласником будинку відповідний проект, не повідомив і про оформлення свого права на нерухомість. Родина відповідача, яка проживає в будинку, не допускає позивача до свого майна, реконструкція зі значним збільшення площі будинку проведена відповідачем таким чином, що позивач не має вільного доступу до своєї земельної ділянки та майна, не може вільно ними користуватися.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 16 грудня 2016 року, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24 червня 2011 року № 70 "Про оформлення права власності на квартиру".

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, видане 27 січня 2012 на ім'я власника ОСОБА_4 на підставі рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24 червня 2011 року № 70.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 6 розд. XII"Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 18 листопада 1997 року Рахівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим № 1770, відповідно до якого вона успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, майно, що складалося із Ѕ частини жилого будинку по АДРЕСА_2, загальною площею в цілому - 78,32 кв. м, жилою площею в цілому - 43,89 кв. м, із прилеглими до нього надвірними спорудами: літ. "Б", "Д" - сараї, літ. "В" - вбиральня, літ. "Г" - гараж, № АДРЕСА_2, 2 - ворота і огорожа.

Згідно з витягомз реєстру права власності на нерухоме майно, ОСОБА_6 (мати позивача) та ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності, по Ѕ частини кожна, є власниками житлового будинку АДРЕСА_2

На підставі рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 29 жовтня 1998 року № 85 ОСОБА_3 11 грудня 1998 року видано державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на землю щодо призначеної для обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель земельної ділянки площею 0,077 га, розташованої по АДРЕСА_6

29 жовтня 2004 року ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4, від імені якого діяла ОСОБА_9, Ѕ частки житлового будинку АДРЕСА_5

У договорі зазначено, що будинок має загальну площу в цілому - 78,32 кв. м, жилу площу в цілому - 43,89 кв. м, до нього належать надвірні споруди: № АДРЕСА_2, 4 - сараї, № 2 - вбиральня, № 3 - гараж, № № 5, 6 - ворота і огорожа.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 вересня 2010 року визнано мирову угоду щодо поділу в натурі житлового будинку АДРЕСА_7, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, від імені якого діяла ОСОБА_9, за умовами якої, зокрема:

ОСОБА_3 визначено в натурі Ѕ частки зі спільного часткового майна - житлового будинку із виділенням у користування, володіння та розпорядження квартири АДРЕСА_10, що складається із житлової кімнати площею 16,96 кв. м, кухні-столової площею 9,88 кв. м, тамбуру площею 1,54 кв. м, кладової площею 2,97 кв. м на першому поверсі, приміщення площею 9,97 кв. м на мансардному поверсі, разом - 41,32 кв. м; у володінні та користуванні ОСОБА_4 залишено в житловому будинку житлову кімнату площею 15,4 кв. м, кухню площею 8,77 кв. м, коридор площею 5,14 кв. м, коридор площею 4,34 кв. м на першому поверсі, підвал площею 3,64 кв. м, разом: 37,29 кв. м, а також у володінні та користуванні залишено реконструйовані приміщення площами 13,3 кв. м і 4,42 кв. м мансардного поверху;

ОСОБА_3 зобов'язалася добудувати суміщений санвузол площею 4,2 кв. м і веранду площею 11,23 кв. м, а також сплатити ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 5 935 грн 70 коп. і надавати йому право вільного доступу (підходу, під'їзду) до належної йому частини будинку;

ОСОБА_4 зобов'язався добудувати інший суміщений санвузол площею 4,2 кв. м і тамбур площею 2,62 кв. м.

Відповідно до мирової угоди загальна площа усіх приміщень належної ОСОБА_3 частини будинку (з урахуванням добудови) була визначена у 56,75 кв. м, загальна площа усіх приміщень, призначених, як зафіксовано в угоді, для володіння та користування ОСОБА_4 (з урахуванням добудови) була визначена у 61,83 кв. м.

Рішенням Виконавчого комітету Рахівської міськради від 24 червня 2011 року № 70 "Про оформлення права власності на квартиру", зареєстровано частину житлового будинку, що становить квартиру АДРЕСА_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, на праві приватної власності за ОСОБА_4 у цілій частині та видано йому свідоцтво про право власності. На підставі цього рішення виконкому ОСОБА_4 27 червня 2011 року було видано свідоцтво серії НОМЕР_2 на право власності на нерухоме майно на частину житлового будинку - квартиру АДРЕСА_9 в цілому, загальна площа квартири - 100,83 кв. м, житлова - 45,56 кв. м, а 31 січня 2011 року право власності на квартиру на підставі указаних документів було за ОСОБА_4 зареєстровано.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 набула прав власника Ѕ ідеальної частки у житловому будинку та одноосібного власника земельної ділянки, на якій цей будинок знаходиться в цілому, за правилами, встановленими, зокрема, ст. ст. 4, 86, 524, 534, 548, 549, 560 ЦК Української РСР 1963 року, ст. ст. 2, 8, 11- 14 Закону України "Про власність", ст. ст. 3, 6, 17, 22, 23 ЗК України 1990 року.

На час укладання в 2004 році договору дарування ОСОБА_6 не була власником земельної ділянки, договір не містить жодної вказівки на земельну ділянку, на якій розташований указаний будинок, і положень щодо переходу прав на таку земельну ділянку чи її частину, що за висновком суду підтверджується рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 22 квітня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Рахівської міської ради, Рахівського районного відділу земельних ресурсів про визнання частково недійсними рішення, державного акта на землю та визнання права власності на земельну ділянку.

Відхиляючи доводи відповідача, що посилався на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 серпня 2014 року в справі № 305/38/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яке набуло законної сили, суд вважав, що у вказаній справі йдеться про обставини, пов'язані з перебудовою ОСОБА_4 належної йому частини будинку АДРЕСА_2, про перешкоди в користуванні земельною ділянкою, які, як вважала ОСОБА_3, створюються розташованими на ній господарськими будівлями і спорудами тощо. Рішення суду першої інстанції від 13 серпня 2014 року не містить формулювання щодо набуття ОСОБА_10 права власності на земельну ділянку (частину земельної ділянки), що належить до будинку, не вказує на таку ділянку, на її параметри, реєстрацію прав на неї.

Щодо акта державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, який слугував при прийнятті відповідних рішень щодо права власності підтвердженням факту прийняття збудованого ОСОБА_4 майна до експлуатації, суд вважав, що він не має правового значення, оскільки не містить вказівки на призначення відповідної комісії, вказівки на дозвіл, за яким виконані будівельні роботи, складений про прийняття до експлуатації будинку АДРЕСА_2, а не квартири, яка в ньому взагалі не згадується. Акт не відповідає ознакам документа, не містить необхідних реквізитів та інформації, складений щодо іншого об'єкта.

Оскільки докази здійснення ОСОБА_4 державної реєстрації права власності на відповідну частину будинку АДРЕСА_2 за параметрами, визначеними визнаною судом мировою угодою відсутні, беручи до уваги, що ОСОБА_4 змінив технічні параметри частини будинку порівняно з тими, що були визначені мировою угодою, та змінивши периметр і конфігурацію будинку, збільшивши площу забудови щонайменше на 10,5 кв. м, збільшивши загальний будівельний об'єм житлового будинку за рахунок збільшення площі мансардного поверху, інших приміщень, збільшення будівельного об'єму мансардного поверху щонайменше на 54,93 куб. м, додатково влаштованої конструкції, необхідної для надбудови другого поверху будинку, на що позивач ОСОБА_3 згоди не надавала, суд дійшов висновку, що права останньої підлягають захисту у заявлених спосіб.

Проте з висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалась на порушення її прав одноосібного власника земельної ділянки, яка була нею приватизована за згодою іншого співвласника будинку, та прав співвласника житлового будинку.

Відповідно до положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За правилами ст. ст. 30, 42 ЗК УРСР в редакції на 1998 рік, земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, що належав на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, могла перебувати у спільній сумісні або у спільній частковій власності таких осіб.

Отже, фактично позивач набула право на земельну ділянку для обслуговування будинку в цілому в той час, коли Ѕ частини у праві власності на такий будинок їй не належало.

Наведеному суди оцінки не надали, не перевірили, чи не містяться в діях позивача, що ґрунтуються на належності їй на праві власності всієї ділянки одноособово, ознак зловживання таким правом, що ставить в залежність здійснення позивачем права власності на належне йому нерухоме майно.

Задовольняючи позов, зокрема з огляду на те, що відповідач не має будь-яких прав на земельну ділянку, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, суд на наведене уваги не звернув; не врахував, що відповідач набув прав власності на Ѕ частини будинку на законних підставах в 2004 році; з часу набуття законної сили судового рішення (ухвали) про затвердження мирової угоди про виділ позивачу в натурі Ѕ частки із спільного часткового майна, позивач набула прав одноосібного власника щодо виділеної їй квартири номер 2, що, відповідно, має наслідком втрату прав власника спільної часткової власності, якими, в тому числі позивач, обґрунтовувала свої вимоги.

Відхиляючи доводи відповідача, який посилався на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13 серпня 2014 року в справі № 305/38/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України не звернув уваги на те, що обставини щодо поділу житлового будинку були предметом дослідження судами у вказаній справі та судовим рішення встановлено, що після поділу сторонам кожному на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_10 та квартира АДРЕСА_10, якими сторони як власники володіють, користуються, розпоряджаються на власний розсуд.

Також були предметом оцінки у вказаному рішенні обставини введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта, про що було затверджено акт ДТК про готовність об'єкта, отже посилання суду на те, що наявний в цій справі акт не має правового значення, не ґрунтується на положеннях ст. 61 ЦПК України.

Отже, на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд не визначився із характером спірних правовідносин, обсягом та правовою природою прав, на захист яких подано позов, в достатньому обсязі не перевірив доводів відповідача, не врахував в повному обсязі обставин, що були встановлених судовими рішення між тими самими сторонами, не дав їм оцінки та висновку про обґрунтованість позову дійшов передчасно.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 16 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.