Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, заінтересовані особи: орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, за касаційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, в якій просила визнати безвісно відсутнім її колишнього чоловіка - ОСОБА_5, який у вересні 2012 року пішов з дому по АДРЕСА_1 й до цього часу не повернувся додому. Установлення цього факту їй необхідно для того, щоб оформити державну допомогу (пенсію) дитині ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є донькою ОСОБА_5 та інвалідом з дитинства, батько якої є безвісно відсутнім.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2016 року, в задоволенні заяви відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, та ухвалити нове рішення в справі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що згідно з довідкоюадресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 05 травня 2015 року, ОСОБА_5 зареєстрований у АДРЕСА_2, за місцем реєстрації його колишньої дружини ОСОБА_3

15 січня 2015 року ОСОБА_3 зверталася із заявою до Суворовського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області про встановлення місцезнаходження свого колишнього чоловіка ОСОБА_5, однак до цього часу органом внутрішніх справ місцезнаходження ОСОБА_5 не встановлено.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні заяви про визнання безвісно відсутнім її колишнього чоловіка ОСОБА_5, який у вересні 2012 року пішов з дому по АДРЕСА_1, й до цього часу не повернувся, суд першої інстанції виходив із того, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження обставини, які б надавали можливість суду зробити висновок про визнання ОСОБА_5 безвісно відсутнім.

Погоджуючись з наведеними висновками, апеляційний суд зазначав, що наявність обставин, визначених ч. 1 ст. 43 ЦК України, є недостатньою для визнання особи безвісно відсутньою. Необхідно також, аби місце перебування особи неможливо було установити за допомогою застосування заходів для встановлення місцезнаходження цієї особи заінтересованими особами та державними органами. Неможливо також визнавати особу безвісно відсутньою у разі, коли вона жива, але її точне місцезнаходження невідоме.

При цьому апеляційний суд виходив із того, що між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 складалися неприязні стосунки. Сторони розірвали шлюб ще в 2005 році, факт проживання однією родиною після розірвання шлюбу не підтверджений рішенням суду. АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 Колишній чоловік залишився тільки зареєстрованим в цьому приміщенні, не входив до складу родини заявника з 2005 року.

У ОСОБА_5 є мати і брат, які проживають у Білгород-Дністровському районі Одеській області, однак вони не зверталися до компетентних державних органів про встановлення місцезнаходження ОСОБА_5 та не надали заявнику інформації про місцезнаходження її колишнього чоловіка.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 на власний розсуд міг вибрати собі місце проживання та без будь-яких обмежень пересуватися територією країни, без повідомлення про це своєї колишньої дружини ОСОБА_3

З такими висновками погодись не можна з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Отже, обов'язковою підставою для звернення до суду щодо вирішення питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою є відсутність відомостей про її місце перебування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає менше шести місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦПК України справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою розглядаються судами в порядку окремого провадження.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 235 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.

З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Вирішуючи заяву ОСОБА_3 з огляду на приписи ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та наявності у ОСОБА_5 можливості на власний розсуд обрати місце проживання та без обмежень пересуватись територією країни, суд водночас положень ст. 3 вказаного Закону не врахував, не звернув уваги на те, що у матеріалах справи відсутні відомості про конкретне місцеперебування ОСОБА_5 й не зазначив у рішенні територіально-адміністративної одиниці, на території якої він перебуває.

Отже, суд на порушення вимог ст. ст. 235, 248 ЦПК України доводів заявника належним чином не перевірив, відсутності з боку заінтересованих осіб заперечень щодо поданої ОСОБА_3 заяви оцінки не надав, за власною ініціативою не вжив передбачених процесуальним законом заходів для витребування доказів щодо місця перебування, чим порушив приписи закону щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.

Переглядаючи справу, апеляційний суд на ці порушення процесуального закону належної уваги не звернув та, зазначаючи про необхідність доведення неможливості встановлення місця перебування особи за допомогою застосування заходів для встановлення місцезнаходження цієї особи заінтересованими особами та державними органами, на порушення положень ст. 235 ЦПК України обов'язок доведення таких обставин фактично поклав на заявника, не перевіривши належним чином доводів апеляційної скарги, на наявні в матеріалах справи на а. с. 145, 200 заяви ОСОБА_6 (матері) та ОСОБА_7 (брата), в яких зазначається про відсутність відомостей про місце перебування ОСОБА_5 уваги не звернув та помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.