Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євграфової Є.П., Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, вселення, усунення перешкод у користуванні майном; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Банк Восток", про поділ майна подружжя, визнання права власності та припинення права спільної сумісної власності, за касаційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року,

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 06 травня 2000 року до 30 листопада 2013 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_5. За час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1, нежитлове приміщення АДРЕСА_2, розташоване у торговельному комплексі літ. Ж-3 по АДРЕСА_2, та автомобіль марки "Audi A6", 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу вони не можуть добровільно поділити зазначене майно, а також на те, що ОСОБА_5 без її згоди відчужив указаний вище автомобіль, який є їхньою спільною сумісною власністю, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на Ѕ частини нерухомого майна, вселити її до спірної квартири, усунути перешкоди у користуванні власністю та стягнути з відповідача компенсацію вартості відчуженого автомобіля.

У жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що за час їхнього шлюбу - 28 січня 2013 року, він отримав кредит у розмірі 157 800 грн, який після розірвання шлюбу повертав самостійно, тому просив відступити від рівності часток у спільній сумісній власності та визнати за ним право власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1, на ѕ частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на: ј частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,4 кв. м, житловою - 39,6 кв. м; ј частини приміщення № АДРЕСА_2.

У решті позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на: ѕ частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 66,4 кв. м, житловою - 39,6 кв. м; ѕ частини приміщення АДРЕСА_2, площею 55 кв. м, у торговельному комплексі літ. Ж-3 по АДРЕСА_2.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2, площею 55 кв. м, у торговельному комплексі літ. Ж-3 по АДРЕСА_2.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року зазначене судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_4 права власності на ј частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2 площею 55 кв. м у торговельному комплексі літ. Ж-3 по АДРЕСА_2, відмови у стягненні грошової компенсації за Ѕ частин автомобіля "Audi А6", 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання права власності на ѕ частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2, площею 55 кв. м у торговельному комплексі літ. Ж-3 по АДРЕСА_2 скасовано.

Вселено ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1.

Усунуто ОСОБА_4 перешкоди у користуванні власністю - квартирою № АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди у користуванні квартирою за вказаною адресою.

Визнано за ОСОБА_4 права власності на Ѕ частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2, площею 55 кв. м у торговельному комплексі літ. Ж-3 по АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 52 тис. грн компенсації за Ѕ частини автомобіля "Audi А6", 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання права власності на ѕ частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2, площею 55 кв. м у торговельному комплексі літ. Ж-3 по АДРЕСА_2.

У решті рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_6, просить рішення апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_4

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про вселення ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1, усунення перешкод у користуванні квартирою, зобов'язання ОСОБА_5 не чинити перешкоди у користуванні квартирою, зазначав, що ОСОБА_4 є власником Ѕ частини квартири, отже в силу положень ст. 319, ч. 1 ст. 383 ЦК України має право використовувати помешкання для власного проживання.

Визнаючи за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини нежитлового приміщення АДРЕСА_2, площею 55 кв. м у торговельному комплексі літ. Ж-3 по АДРЕСА_2, апеляційний суд зазначав наступне.

02 серпня 2005 року та 28 січня 2008 року, тобто в період шлюбу, за договорами купівлі-продажу сторони придбали нежиле приміщення АДРЕСА_2 у торговельному комплексі літ. Ж-3, загальною площею 55 кв. м у м. Дніпропетровську по АДРЕСА_2. Відповідно до свідоцтв про право власності та технічного паспорта власником вказаного приміщення є ОСОБА_5 Відомості про те, що приміщення придбане підприємцем (ФОП) або підприємством відсутні, як і відсутні докази того, що вказане приміщення придбане саме для здійснення підприємницької діяльності особисто ФОП ОСОБА_5

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання одним із подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна.

Таким чином, майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом права спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.

Що стосується стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 52 тис. грн компенсації за Ѕ частини автомобіля "Audi А6", 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, апеляційний суд вважав, що автомобіль підлягаю поділу між колишнім подружжям в порядку ст. ст. 60, 70 СК України, оскільки є їхньою спільною сумісною власністю.

При цьому апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права: ст. ст. 52, 319, 320, 368, 383, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 59, 60, 63, 70 СК України, на підставі належним чином оцінених доказів,наданих сторонами (ст. 212 ЦПК України).

У іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується та відповідно в касаційному порядку не переглядається.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити та залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якого діє ОСОБА_6, відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, визнання права власності на частину майна, вселення, усунення перешкод у користуванні майном залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.