Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в інтересах малолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 в інтересах малолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2015 року.

ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Із матерів справи вбачається, що 09 лютого 2016 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року апеляційну скаргу було залишено без руху для сплати судового збору та зазначення поважних причин пропущення строку на апеляційне оскарження.

01 березня 2016 року ОСОБА_3 отримав ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року.

12 березня 2016 року ОСОБА_3 на виконання вимог ухвали надав квитанцію про сплату судового збору та письмові пояснення щодо пропущення строку на апеляційне оскарження, в яких зазначав, що з 11 до 23 листопада 2015 року знаходився на амбулаторному лікуванні (стаціонар на дому).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що останнім днем апеляційного оскарження було 09 листопада 2015 року, копію рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 отримав 11 листопада 2015 року, на амбулаторному лікуванні перебував з 11 до 23 листопада 2015 року, проте з апеляційною скаргою звернувся 09 лютого 2016 року, та дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" (Melnyk v. Ukraine), № 23436/03, пункти 22-23, від 28 березня 2006 року).

Норми ЦПК України (1618-15) не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Тому відповідно до ст. 73 ЦПК України суд зобов'язаний поновити строк, встановлений законом за клопотанням сторони у разі його пропущення з поважних причин.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 була подана 09 лютого 2016 року, тобто майже через три місяці після отримання тексту рішення суду першої інстанції. Оскільки причини, що перешкоджали подати апеляційну скаргу після закінчення амбулаторного лікування 23 листопада 2015 року, тобто впродовж 2,5 місяців, заявник не навів, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Разом із тим в ухвалі апеляційного суду зазначено, що вона може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України, що не відповідає положенням процесуального законодавства, чинного на день вчинення процесуальної дії, оскільки відповідно до ст. 323 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали апеляційним судом - 15 березня 2016 року, касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а ч.1 ст. 325 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

Проте, наведене не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки не потягло своїм наслідком порушень прав ОСОБА_3 при подальшому зверненні із касаційною скаргою: причини пропуску строку на касаційне оскарження були визнані поважними, а строк - поновлений.

Факт зазначення в ухвалі про її оскарження шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України за своєю суттю є опискою, яка може бути усунута в установленому законом порядку.

Інших доводів незаконності ухвали апеляційного суду (крім неправильного зазначення строку оскарження та відповідного суду), в тому числі щодо поважних причин, з яких скаржник не звертався із апеляційною скаргою впродовж 23 листопада 2015 року-09 лютого 2016 року, касаційна скарга не містить.

Відповідно до п. 1 ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що судом прийнято ухвалу з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.