Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоЧервинської М.Є., суддів: за участю представника відповідача Завгородньої І.М., Коротуна В.М., Бітюкової І.В.,Мазур Л.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року,

У серпні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що відповідно до контракту № 10, укладеного 01 липня 2016 року між ним та публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; Корпорація) його прийнято на посаду директора філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" " Партизанський елеватор". Строк дії контракту встановлено до 29 липня 2016 року. Наказом від 25 липня 2016 року № 478-К його звільнено із займаної посади у зв 'язку із закінченням строку дії контракту на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України

29 липня 2016 року. Посилаючись на те, що він продовжував виконувати свої трудові обов 'язки після закінчення строку дії контракту, вважає звільнення таким що суперечить вимогам закону, у зв 'язку з чим просив суд поновити його на посаді та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 серпня 2016 року і до дня поновлення на роботі. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року, позов задоволено. Ухвалено поновити ОСОБА_7 на роботі на посаді директора філії ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України ("Партизанський елеватор") в ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України". Стягнуто з ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України", ЄДРПОУ 37243279 на користь ОСОБА_7, ІПН НОМЕР_1 - 51 984 гривні 50 копійок заробітної плати за час вимушеного прогулу, з урахуванням податків та платежів, які підлягають стягненню відповідно до чинного законодавства України. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19)

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв 'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач виконував трудові обов 'язки після закінчення строку дії контракту та, врахувавши відсутність доказів того, що відповідач вимагав від позивача у встановлений законом спосіб припинення трудових відносин після закінчення строку його дії, а тому вважав дію контракту продовженою на невизначений строк, а також врахував, що звільнення позивача відбулося під час знаходження його на лікарняному, у зв 'язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтями 213, 214, 316 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржувані рішення не відповідають. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об 'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов 'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

За змістом п. 3 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 (203-93-п) (далі - Положення), уконтракті передбачаються строки його дії, вимоги до збереження державного майна, права, обов 'язки та відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці (виконання робіт), умови розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання прийнятих на себе зобов 'язань, з урахуванням галузевих особливостей та фінансового стану підприємства, включаючи обов 'язкове підвищення кваліфікації або перепідготовку протягом терміну дії контракту (але не рідше одного разу на п 'ять років). За змістом п. 8 Положення к онтракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті. Судом встановлено, що 01 липня 2016 року між сторонами укладено контракт № 10, на підставі якого позивача прийнято на посаду директора філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" " Партизанський елеватор" строком до 29 липня 2016 року. Згідно з п. 1.1 контракту керівник зобов 'язується безпосередньо і через сформований апарат здійснювати поточне управління (керівництво) філією ПАТ "ДПЗКУ" "Партизанський елеватор". Відповідно до п. 1.2 цей контракт є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між ПАТ "ДПЗКУ" та Керівником. За змістом пп. 3.1.6 п. 3.1 ПАТ "ДПЗКУ" має право звільнити керівника у разі закінчення терміну дії контракту або дострокового його розірвання згідно з розділом 6 цього Контракту. Відповідно до п. 7.9 за два місяці до закінчення контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк. У випадку, коли до закінчення терміну дії контракту його не було продовжено або укладено на новий термін, він вважається продовженим на строк, необхідним для належної передачі посади та справ новопризначеному Керівнику чи іншій уповноваженій ПАТ "ДПЗКУ" особі або комісії. Звільнення керівника проводиться згідно з п. 2 ст. 36 КзпП України. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов контракту ПАТ "ДПЗКУ" листом від 25 липня 2016 № 130-1-11/3836-1 повідомило позивача про закінчення строку дії контракту та про створення комісії з приймання-передачі справ, документів та майна на філії, а також про виконання обов 'язків директора, у зв 'язку із звільненням керівника філії. Крім того, листом від 29 липня 2016 № 130-1-12/3992 позивача повідомлено про звільнення у зв 'язку із закінченням строку дії контракту та запропонувало з 'явитись в апарат управління ПАТ "ДПЗКУ" для отримання трудової книжки. З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, що відповідач вимагав від позивача у встановлений законом спосіб припинення трудових відносин після закінчення строку дії контракту, не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов 'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов 'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За змістом ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов 'язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі і дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Згідно з 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено можливість припинення трудового договору у зв 'язку із закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Пунктом 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом. Згідно з пп. 6.1.1 п. 6.1 контракт припиняється після закінчення терміну його дії, який відповідно до п. 7.3 становить з 01 до 29 липня 2016 року включно. За положеннями ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто щодо строкових трудових договорів, укладених у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Отже, трудові договори, які укладені з працівниками на підставі п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 23 КЗпП України, належать до строкових трудових договорів. Посилання суду першої інстанції на те, що позивач після закінчення терміну дії контракту продовжував працювати, а тому строк дії контракту вважається продовженим на невизначений строк, у зв ' язку з чим наявні підстави для поновлення його на роботі, не можна визнати обґрунтованими, оскільки трудовий договір, укладений між сторонами, був обумовлений характером роботи, а посада директора належать до категорії працівників, які працюють за контрактом на підставі Закону України "Про управління об 'єктами державної власності" (185-16) , і трудові відносини з керівником підприємства, що є у державній власності, обов 'язково носять строковий характер.

Крім того, при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача звільнено в порушення вимог ст. 47 КЗпП України - в період перебування на лікарняному. Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених ч. 3 ст. 41 КЗпП України. Вказані положення також містяться у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) .

Виходячи з нормативного тлумачення п.п. 4, 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст. ст. 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв 'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється, що залишено поза увагою суду першої інстанції. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року (справа № 6-156цс12). Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд викладеного не врахував, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та помилково залишив рішення без змін. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити частково. Р ішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає .