Про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2015 року,

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (далі - ТДВ "СК "Індіго") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, посилаючись на те, що 21 жовтня 2009 року на автодорозі Мерефа-Лозова-Павлоград сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого в ТДВ "СК "Індіго" автомобіля "Chevrolet", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля "Ford", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2011 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

21 листопада 2008 року між ТДВ "СК "Індіго" та ОСОБА_6 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 206-16730-08, згідно з яким позивач прийняв на себе зобов'язання відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу "Chevrolet" державний номерний знак НОМЕР_1.

23 жовтня 2009 року страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.

ТДВ "СК "Індіго" на виконання умов договору страхування, на підставі страхового акта від 15 листопада 2011 року № 15103/206, страхового акта від 18 листопада 2011 року № 15104/206, рахунка від 12 вересня 2011 року, товарного чека від 21 жовтня 2009 року та розрахунків сум страхового відшкодування перерахувала на рахунок, визначений страхувальником, страхове відшкодування в розмірі 32 687,24 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16 листопада 2011 року № 20955, платіжним дорученням від 22 листопада 2011 року № 20963, платіжним дорученням від 23 листопада2011 року № 21018, відомістю від 23 листопада 2011 року № 943.

Із урахуванням викладеного до заявника після здійснення виплати страхової суми постраждалій особі перейшло право вимоги до особи, винної у вчиненні ДТП.

У зв'язку з тим, що на момент ДТП відповідальність водія транспортного засобу "Ford", державний номерний знак НОМЕР_2, була застрахована за полісом серії ВВ № 8866171 у ВАТ "НАСК "Оранта", позивач звернувся з вимогою до страховика цивільно-правової відповідальності. Страховик цивільно-правової відповідальності винної особи у відповідь на вимогу відшкодував позивачеві суму страхового відшкодування в межах страхової суми, передбаченої на дату укладення договору обов'язкового страхування, а саме 24 990 грн, однак позивачу було недоплачено 7 694,24 грн страхового відшкодування.

ТДВ "СК "Індіго" просило позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "СК "Індіго" страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 7 694,24 грн та 243,60 грн судового збору, а всього суму в розмірі 7 937,84 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованому у порядку, встановленому законодавством.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 21 жовтня 2009 року близько 15 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував технічно несправним автомобілем марки "Ford Sierra", державний номерний знак НОМЕР_3, та допустив порушення Правил дорожнього руху, в результаті чого здійснив аварійне зіткнення, в результаті ДТП постраждав автомобіль "Chevrolet", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, який належить ОСОБА_6 (а. с. 21-24)

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2011 року вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2010 року в частині виправдання ОСОБА_5 залишено без змін.

Вирок в частині засудження ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 388 КК України скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

У решті вирок залишено без змін.

Зазначено вважати ОСОБА_3 засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України до трьох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від основного призначеного покарання з випробувальним терміном (а. с. 21-24).

Відповідно до договору страхування наземного транспорту від 07 листопада 2007 року № 206-03174-07, укладеного між ТДВ "СК "Індіго" та ОСОБА_6, ОСОБА_6 застрахував автомобіль "Chevrolet" марка "Lacetti", 2006 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1.

Згідно з умовами вказаного договору позивач прийняв на себе зобов'язання відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу "Chevrolet", державний номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 4-6).

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування).

23 жовтня 2009 року ОСОБА_6 звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а. с. 7).

ТДВ "СК "Індіго" на виконання умов договору страхування перерахувало на рахунок ОСОБА_6 визначене страхувальником страхове відшкодування в розмірі 32 687,24 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16 листопада 2011 року № 20955, платіжним дорученням від 22 листопада 2011 року № 20963, платіжним дорученням від 23 листопада 2011 року № 21018, відомістю від 23 листопада 2011 року № 943 (а. с. 16-19).

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Такими законами, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України (435-15) та ст. 27 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" (85/96-ВР) (далі - Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) ), відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Перехід права вимоги за нормами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку про її застосування за таких умов:

1. Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим.

2. Регрес застосовується після припиненні зобов'язання з відшкодування шкоди.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема виплати страхового відшкодування (ч. 6 ст. 261 ЦК України).

Разом з тим ст. 993 ЦК України (435-15) передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

При цьому заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК України).

Отже, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги сплаченого страхового відшкодування до заподіювача і строк такої вимоги починає спливати з моменту заподіяння шкоди.

У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Крім того, у правовідносинах майнового страхування страховик, який виплатив страхове відшкодування, не може звернутися до страхувальника чи іншої особи, яка одержала страхове відшкодування.

Натомість регрес у правовідносинах страхування характеризується тим, що страховик одержує право стягнути суму виплаченого відшкодування не лише з третьої особи, а й із самого страхувальника. Право страховика на пред'явлення регресної вимоги передбачене, зокрема, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , тобто виникає з правовідносин страхування відповідальності.

Право подати регресний позов до самого страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу виникає у страховика лише з припиненням основного деліктного зобов'язання за фактом здійснення ним виплати страхового відшкодування на користь сторони потерпілого - кредитора в деліктному зобов'язанні.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6- 2598цс15.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно виходив із того, що позивачем за договором страхування виплачено страхове відшкодування потерпілій стороні, а тому до позивача перейшло право вимоги до винної особи, ураховуючи те, що частину коштів було повернуто страховою компанією відповідача, тому відповідач має сплатити різницю між виплаченими коштами.

Зважаючи на ту обставину, що позивач (страхова компанія), виплативши страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки, то спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається, регулюють саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування".

Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що такі строки позивачем не пропущено.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком судів по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 червня 2015 року залишити без змін.