1027/4624/12 Про відшкодування шкоди, завданої працівником підприємству у вигляді перевитрат та приховуванням палива - 20.09.2017 Прийняття

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (далі - ТОВ "Орлан-Транс-Груп") звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 64 673,48 грн, посилаючись на те, що відповідач, працюючи водієм у Львівській філії ТОВ "Орлан Транс Груп", завдав підприємству збитків, у вигляді перевитрати та приховання палива в розмірі 34 054,56 грн, залишок коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих йому на відрядження в розмірі 25 884,29 грн, та суми податку на підставі Податкового кодексу України (2755-17) в розмірі 4 734,63 грн. Вказані кошти позивач просив стягнути з відповідача в судовому порядку.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Орлан-Транс-Груп" матеріальні збитки в розмірі 34 054,56 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2014 року рішення міськрайонного суду в частині задоволення позову скасовано з ухваленням в цій частині нового рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року рішення апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 08 жовтня 2015 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2012 року змінено в частині стягнення з ОСОБА_3 матеріальних збитків в розмірі 34 054,56 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ "Орлан-Транс-Груп" матеріальну шкоду в розмірі місячного заробітку в розмірі 938,32 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній ТОВ "Орлан-Транс-Груп" просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлено, що 25 серпня 2010 року відповідача було прийнято на роботу по переведенню у Львівську філію ТОВ "Орлан-Транс-Груп" на посаду водія з повною індивідуальною матеріальною відповідальністю з оплатою праці згідно з відпрацьованим часом.

Відповідач, перебуваючи в трудових відносинах з підприємством, неодноразово перебував у службових відрядженнях в межах України та за кордоном, отримав пластикову картку ТОВ "Континент Нафто Трейд" для заправки дизельним паливом транспортних засобів для виконання транспортних завдань.

Позивач посилається на те, що неодноразово під час відряджень відповідачем було перевитрачено пальне. На підтвердження вказаних обставин позивач надав довідку про розрахунок витрат, завданих перевитратою палива водієм ОСОБА_3, яка підписана головним бухгалтером та затверджена директором ТОВ "Орлан-Транс-Груп".

Згідно з вказаною довідкою загальна сума збитків, завдана відповідачем перевитратою та приховуванням, палива становить 34054,56 грн.

Відповідно до наказу Львівської філії ТОВ "Орлан-Транс-Груп" від 07 червня 2011 року № 73-кф відповідача було звільнено із займаної посади за прогул згідно з п. 4 ст. 40 КзпП України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Стаття 135-1 КЗпП України встановлює, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Пленумом Верховного Суду України в п. 8 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (v0014700-92) роз'яснено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 (v0447400-77) .

Посада водія, як і виконувана ним робота, до зазначеного переліку не належить.

Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем, що наданий позивачем до суду апеляційної інстанції, не може бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди.

Разом з цим зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що встановивши відсутність умов для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності, апеляційний суд не перевірив наявність або відсутність правових підстав для покладення на нього матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку (ст. 132 КЗпП України) або обмеженої матеріальної відповідальності (ст. 133 КЗпП України).

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

При новому розгляді справи апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про застосування ст. 132 КЗпП України, поклавши відповідальність відповідача перед позивачем у розмірі середнього заробітку.