Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2016 року та за касаційною скаргою ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2016 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи який зазначив, що 20 квітня 2009 року було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 115 КК України та в цей день його затримали в якості підозрюваного.

23 квітня 2009 році йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та вручено обвинувальний акт у вчиненні злочину.

Вироком Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 15 квітня 2011 року ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, виправдано.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2012 року вирок Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 15 квітня 2011 року скасований, а кримінальна справа повернута для додаткового розслідування.

Його вина не була доведена та 27 грудня 2013 році було повідомлено про підозру щодо даного злочину ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилаючись на те, що він незаконно перебував під вартою 1 рік 11 місяців та 25 днів, а під слідством - 4 роки 8 місяців та 7 днів, зазнав моральних страждань, котрі виразилась у порушенні його права на приватне життя, роботу, обмеженні волі та тяжких умов у камері зі злочинцями, втрати зі сторони знайомих поваги, погіршенням стану здоров'я, втрати роботи за кордоном, а тому просив суд стягнути на його користь 1 000 000 грн.

Одночасно просив суд стягнути втрачений заробіток за період знаходження під вартою з 20 квітня 2009 року по 15 квітня 2011 року в розмірі 33 205 грн.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_6 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, задоволено частково.

Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Судові витрати прийнято на рахунок держави.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2016 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2016 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_6 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Одеській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, втрачений заробіток за період з 20.04.2009 року по 15.04.2011 року з врахуванням індексу інфляції - 31 961 грн 59 коп.

У касаційній скарзі Головне управління Державного казначейської служби України в Одеській області просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення по відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_7 просять скасувати рішення апеляційного суду в частині відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач незаконно перебував під слідством і судом 4 роки 8 місяців та 7 днів, з яких 1 рік 11 місяців та 25 днів утримувався під вартою, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди саме у сумі 250 000 грн.

Скасовуючи рішення суду першої та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди - 350 000 грн, апеляційний суд, виходив з принципу справедливості, виваженості та того, що позивач знаходився під вартою 1 рік 11 місяців та 25 днів в камері з особами, які скоїли особливо тяжкі злочини, за цей період втратив зв'язок з сім'єю, позбавлений був права брати участь у вихованні доньки, яка потребувала його опіки, втратив повагу своїх близьких, рідних та знайомих, а також роботу. У подальшому знаходився під слідством 4 роки 8 місяців та 7 днів, був позбавлений укладати контракти по роботі з виїздом за кордон, так як є моряком, у зв'язку з обмеженням у праві виїзду.

Крім того, апеляційний суд, керуючись ст. 3 Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", при визначенні втраченого заробітку за період з 20 квітня 2009 року по 15 квітня 2011 року в розмірі 31 961 грн 59 коп., виходив із заробітку позивача, що був отриманий ним за 2 попередні місяці до його затримання.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 20 квітня 2009 року позивача ОСОБА_6 було затримано в якості підозрюваного слідчим Ізмаїльського МВ УМВС України в Одеській області у кримінальній справі за фактом вбивства ОСОБА_8, що сталося в м. Ізмаїл Одеської області.

У подальшому позивача було притягнуто в якості обвинуваченого у цій справі за ч. 1 ст. 115 КК України і лише 15 квітня 2011 року вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області запобіжний захід відносно позивача було змінено на підписку про невиїзд.

27 грудня 2013 року постановою прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури кримінальну справу за фактом вбивства ОСОБА_8 закрито, вказано, що вина позивача у вчинені злочину доведена не була. Ці обставини підтверджені матеріалами кримінального провадження № 12012170150000076, дослідженого у судовому засіданні.

Таким чином, позивач незаконно перебував під слідством і судом 4 роки 8 місяців та 7 днів, з яких 1 рік 11 місяців та 25 днів утримувався під вартою.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пп. 10, 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз'яснено, що на осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), відповідно до ст. ст. 174, 451 ЦК України покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

У п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (215-2015-п) , передбачено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Також, відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженостіта справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з ч. 1 ст. 12 Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону та положень ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не застосував норми законодавства, які підлягали застосуванню, не встановив розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування позивача під слідством і судом та визначив розмір моральної шкоди без урахування характеру та обсягу страждань, яких зазнав ОСОБА_6, характеру немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення в частині відшкодування моральної шкоди не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині.

Разом з тим право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду чи іншому рішенні суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; 3) відмови в порушенні кримінальної справи; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі ст. 3 Закону України від 01 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до пп. 6, 11 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року (z0106-96) , одночасно з копією повідомлення про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства громадянинові направляється повідомлення, в якому роз`яснюється, куди і протягом якого терміну можна звернутись за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Для визначення розміру шкоди, переліченої в пп. 1, 3, 4 ст. 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутись: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному порядку до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув і не врахував, що кримінальну справу відносно ОСОБА_6 було закрито на підставі постанови старшого прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури, тому відповідно до Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року, для визначення розміру шкоди, передбаченої в пп. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України від 01 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", ОСОБА_6 повинен був звернутись із заявою про відшкодування йому заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій, до відповідного органу прокуратури та дійшов передчасного висновку про задоволення позову в цій частині.