640/12437/15-ц Про розподіл спільного майна подружжя - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розподіл майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права особистої власності на майно, за касаційними скаргами ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2016 року, та ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом про розподіл майна подружжя, обґрунтовуючи його тим, що вона з відповідачем познайомилася у 2004 році та стала проживати з ним однією сім'єю у квартирі її батьків за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що стосунки вони не реєстрували, але спільно вели господарство та робили сімейні заощадження для придбання власного житла.

04 березня 2005 року у них народився син ОСОБА_8

У 2004-2005 роках позивач працювала директором Приватного науково-виробничого підприємства "Максим", засновником якого була сестра відповідача ОСОБА_9

Вказує, що під час спільного проживання, 23 січня 2007 року позивач з відповідачем за спільні кошти придбали однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

14 грудня 2007 року вони зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Дзержинського районного управління юстиції м. Харкова.

За період шлюбу, у 2011 році, за спільні кошти придбали квартиру у Словаччині за адресою: АДРЕСА_13, та у якій проживали разом до жовтня 2012 року. У період проживання у Словаччині сторони у справі відкрили власну фірму.

Також позивач зазначає, що у січні 2012 року за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_3, у якій разом проживали до квітня 2015 року, а потім відповідач вигнав її з квартири з дитиною і змінив замки на вхідних дверях квартири.

Перебуваючи у шлюбі, вони придбали побутову техніку та меблі, які вказані у позові. Шлюб розірвали у липні 2015 року.

На даний час ОСОБА_6 разом з сином мешкає у своїх батьків. З відповідачем питання поділу спільного майна не вирішили, а тому звернулася до суду за захистом своїх прав.

У вересні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права особистої власності на майно, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 14 грудня 2007 року він уклав шлюб з ОСОБА_6 та почав проживати з нею однією сім'єю. До укладення шлюбу сторони зустрічалися, у них народився син, але мешкали окремо один від одного та не створювали сім'ю, мали окремий бюджет.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що до реєстрації шлюбу він за власні кошти, які збирав усе життя, та частково за допомогою родичів придбав у свою власність квартиру за адресою: АДРЕСА_4. Жодного відношення до цієї квартири, до грошей ОСОБА_6 не має.

Майже за рік до розірвання шлюбу, у вересні 2014 року належна їм з ОСОБА_6 квартира в Словаччині була продана за їхньою спільною згодою, а за отримані від продажу грошові кошти були придбані дві норкові шуби по 5 000 доларів США кожна та золоті прикраси майже на 4 000 доларів США. Усі вказані речі ОСОБА_6 незаконно вивезла з квартири. Залишок грошових коштів вони розділили ще у вересні 2014 року.

Також зазначає, що 17 жовтня 2007 року його сестра ОСОБА_9 подарувала йому трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_5.

01 листопада 2011 року з метою поліпшення житлових умов та придбання більшої квартири він продав вказану вище трикімнатну квартиру за 592 000 грн, що було еквівалентна 74 000 дол. США, а 26 січня 2012 року уклав договір купівлі-продажу, за яким придбав чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_6, за 455 418 грн, що було еквівалентом 57 000 дол. США. Грошові кошти, які залишилися від продажу трикімнатної квартири, він уклав у ремонт чотирикімнатної квартири.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2016 року виділено з матеріалів цивільної справи № 640/12437/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розподіл майна подружжя позов у частині визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_7 та визнання за нею права власності на Ѕ частини квартири.

Провадження в цій частині позову зупинено до вирішення іншої справи.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2016 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Розділено майно набуте подружжям за час шлюбу.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_8.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 Ѕ частини вартості проданої квартири у Словаччині АДРЕСА_9 у сумі 10 500 доларів США, еквівалентних 267 487 грн, понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в частині розподілу майна: золотих монет, марок, орденів, медалей, побутової техніки та меблів відмовлено.

Відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні зустрічного позову.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2016 року змінено, скасовано в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 Ѕ частини вартості проданої квартири у Словаччині АДРЕСА_9 у сумі 10 500 доларів США, еквівалентних 267 487 грн та відмовлено в задоволенні вказаної частини позовних вимог.

В іншій частині вказане рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2016 року, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за час шлюбу сторони придбали квартири у Словаччині та АДРЕСА_10, які є спільним сумісним майном подружжя.

Стягуючи з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 Ѕ частини вартості проданої квартири у Словаччині у сумі 10 500 доларів США, еквівалентних 267 487 грн, суд першої інстанції виходив з того, що вказану квартиру ОСОБА_7 продав без дозволу ОСОБА_6 та гроші, виручені від продажу квартири, привласнив.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 Ѕ частини вартості проданої квартири у Словаччині та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять договору купівлі-продажу зазначеної квартири в Словаччині, а з пояснень ОСОБА_7 вбачається, що вказана спірна квартира за їх спільною з позивачем згодою була продана у вересні 2014 року. За отримані від продажу гроші ОСОБА_6 були придбані дві норкові шуби по 5 000 дол. США кожна та золоті прикраси на 4 000 дол. США. Ці речі залишилися у неї. Залишок коштів вони розподілили ще у вересні 2014 року.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Як установлено судами попередніх інстанцій, з квітня 2004 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу стали проживати однією сім'єю за місцем проживання батьків ОСОБА_6, вели спільне господарство.

04 березня 2005 року у них народився син ОСОБА_8.

Указані обставини підтверджуються оглянутими судами в судовому засіданні фотокартками, відеозаписом з сімейного архіву, показами свідків.

До реєстрації шлюбу 23 січня 2007 року сторони придбали однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_11. Спір щодо розподілу цієї квартири судом виділено в окреме провадження.

14 грудня 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали шлюб.

За час шлюбу сторони у 2011 році придбали квартиру у Словаччині за адресою: АДРЕСА_13.

26 січня 2012 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_3.

21 липня 2015 року на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розірваний.

Також судами встановлено, що Харкові 26 січня 2012 року при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_12 в м., ОСОБА_6 надала приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Шуть О.Г. згоду на купівлю спірної квартири у спільну власність подружжя.

Також в п. 9 договору купівлі-продажу вказаної квартири зазначено, що згода дружини покупця ОСОБА_6 на укладення цього договору саме купівлі-продажу вищезазначеної квартири висловлена у відповідній заяві, справжність підпису на якій засвідчено 26 січня 2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шуть О.Г. за реєстровим № 684.

Також апеляційний суд виходив з того, що з пояснень ОСОБА_7 та його представника вбачається, що вказана спірна квартира за їх обоюдною згодою була продана у вересні 2014 року. За отримані від продажу гроші ОСОБА_10 були придбані дві норкові шуби по 5 000 дол. США кожна та золоті прикраси на 4 000 дол. СШ . Ці речі залишилися у неї. Залишок грошів вони розподілили ще у вересні 2014 року.

Апеляційний суд дійшов висновку, що слід взяти до уваги посилання ОСОБА_7 на те, що спірна квартира у листопаді 2014 року була продана за обоюдною згодою з ОСОБА_10, а посилання на дані закордонного паспорта ОСОБА_10 про те, що вона у листопаді 2014 року до Словаччини не виїжджала, а також на витяг з Єдиного реєстру довіреностей від 20 січня 2016 року про те, що ОСОБА_10 довіреності ОСОБА_7 не видавала, надумані. Зазначене не може бути доказом відсутності її згоди на продаж спірної квартири в Словаччині.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя, і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Таким чином, апеляційний суд вищевикладеного належним чином не врахував, належним чином не перевірив, чи використав ОСОБА_7 відчуження квартири на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, оскільки матеріали справи не містять згоди ОСОБА_10, та дійшов передчасного висновку про те, що квартира в Словаччині була продана за взаємною згодою сторін.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення в цій частині не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про стягнення Ѕ частини вартості квартири. В іншій частині рішення апеляційного суду законне та обґрунтоване.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2016 року в частині вимог про стягнення Ѕ частини вартості квартири скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.