211/3220/15-ц Про відшкодування втрачених доходів та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, ліквідаційної комісії Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, треті особи: прокуратура Дніпропетровської області, Криворізький відділ поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Головне управління Національної поліції України, про відшкодування втрачених доходів та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 жовтня 2016 року і рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнив та остаточно просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на свою користь 5 млн грн на відшкодування моральної шкоди та 369 333 грн 30 коп. втрачених доходів у зв'язку з незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, перебуванням під слідством упродовж 55 місяців та 14 днів, із яких безпосередньо під вартою - 28 місяців та 20 днів, незаконним застосуванням відносно нього запобіжного заходу - підписки про невиїзд.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2010 року відносно нього як обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 149 КК України, було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який постановою цього ж суду від 26 травня 2010 року продовжено до 07 липня 2010 року. 27 серпня 2012 року на підставі постанови Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу йому змінено запобіжний захід із тримання під вартою на підписку про невиїзд. 21 листопада 2014 року постановою слідчого СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, закрито на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Перебування в місцях позбавлення волі завдало йому моральної шкоди, він із жахом згадує ті дні, що йому довелося провести під час перебування під вартою, дні приниження та психологічного тиску ситуації, в якій він опинився, назавжди залишаться в його пам'яті. Все це призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, погіршення відносин з оточуючими, позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, а також вимагає від нього додаткових зусиль для організації його життя.

До того ж він має серйозні проблеми зі здоров'ям, а саме із серцем, після вищенаведених подій стан його здоров'я тільки погіршується, що вимагає від нього додаткових затрат на лікування, змушує лікуватися на стаціонарі у міських лікарнях і санаторіях.

Йому доводиться докладати великих зусиль для того, щоб зберегти сім'ю, нормальні відносини з близькими, але зміна характеру та наслідки незаконного тримання під вартою призвели до погіршення особистих стосунків з оточуючими. Вказані причини навіть призвели до сімейних конфліктів із рідними, він змушений вести достатньо замкнутий спосіб життя, його не покидає відчуття глибокої депресії. Тому він вважає, що йому завдано моральну шкоду, пов'язану із незаконним пред'явленням обвинувачення та взяттям під варту.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 13 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 1 млн грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року змінено рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 13 жовтня 2016 року у частині розміру моральної шкоди шляхом зменшення його з 1 млн грн до 500 тис. грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області просить змінити рішення судів першої і апеляційної інстанцій та зменшити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України, врахувавши положення ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення апеляційного суду в частині стягнення моральної шкоди та стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України 5 млн грн на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями органів досудового слідства, прокуратури, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Рішення апеляційного суду відповідає зазначеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 10 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що 22 березня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

08 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 149 КК України.

12 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

13 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/3 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

21 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

22 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

22 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/6 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

30 квітня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/7 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

14 травня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/8 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

19 травня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/9 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

28 травня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/10 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

02 червня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/11 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

23 червня 2010 року СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 70101073/12 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

23 червня 2010 року кримінальні справи СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області об'єднані в одне провадження.

07 квітня 2010 року ОСОБА_3 затримано у порядку ст. 115 КПК України.

На підставі постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2010 року стосовно ОСОБА_3, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 149 КК України, продовжено строк затримання до 14 квітня 2010 року.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 квітня 2010 року обрано стосовно ОСОБА_3, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 149 КК України, запобіжний захід у виді утримання під вартою.

Згідно з постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2010 року продовжено строк утримання під вартою ОСОБА_3, обвинуваченого у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 149 КК України, до 07 липня 2010 року.

25 червня 2010 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 149 КК України, направлено до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу.

Постановою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 серпня 2012 року запобіжний захід ОСОБА_3, обвинуваченому у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 149 КК України, змінено з утримання під вартою на підписку про невиїзд.

Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 27 грудня 2013 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 149 КК України, повернуто для додаткового розслідування прокуророві Дніпропетровської області.

Постановою слідчого СВ Криворізького МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 21 листопада 2014 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040000000131 від 28 березня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, закрито в зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України.

Таким чином, судом установлено, що ОСОБА_3 був підданий кримінальному переслідуванню впродовж 55 місяців та 14 днів, під час якого притягався як обвинувачений у кримінальній справі, відносно нього обиралися міри запобіжного заходів у вигляді тримання під вартою впродовж 28 місяців та 20 днів, підписки про невиїзд.

Відповідно до вимог ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.

Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади, відшкодовується Державою незалежно від вини цього органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується Державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок його незаконного засудження, незаконного притягнення, як обвинуваченого, а згідно із вимогами ст. 3 цього ж Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно з вимогами ст. ст. 2, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" проводиться за рахунок коштів державного бюджету і не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення указаного позову, оскільки позивач перебував під судом та слідством упродовж 55 місяців та 14 днів, із яких безпосередньо під вартою - 28 місяців та 20 днів, застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд

Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції дійшов висновку про визначення розміру моральної шкоди у сумі 1 млн грн, зазначивши, що незаконними діями органів досудового слідства порушено право позивача на свободу та особисту недоторканість, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та завдано моральної шкоди, що виявилась у душевних стражданнях, які зазнав позивач у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, перебуванням під вартою, підпискою про невиїзд, пов'язаними з цим обмеженнями в його житті, в порушенні нормального та звичного способу життя, порушенні і розриві деяких його соціальних зв'язків, пригніченому стані, почутті приниження, відчаю і страху, що не могло не відбитись на його психологічному стані.

Змінюючи рішення суду першої інстанції і зменшуючи розмір моральної шкоди до 500 тис. грн, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував положення ст. 23 ЦК України, ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", а також роз'яснення, які містяться у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , відповідно до яких законом встановлено лише мінімальній розмір відшкодування моральної шкоди, а реальна компенсація моральної шкоди має визначатись судом з урахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань і немайнових втрат, яких зазнала особа, а також засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, апеляційний суд виходив із того, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно врахувати положення ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відповідно до якого відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, незаконного накладення арешту на майно, незаконного здійснення інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що позивач зазнав як незаконного кримінального переслідування впродовж 55 місяців та 14 днів, так і незаконного довготривалого тримання під вартою - 28 місяців та 20 днів.

У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати позивачу, призвели до позбавлення права позивача на свободу та особисту недоторканість, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя; позивач був позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршилися відносини з оточуючими людьми. Крім того, погіршився стан здоров'я позивача та він потребує постійного лікування.

Посилаючись на викладене, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, який згідно з його поясненнями на теперішній час докладає зусилля для організації свого життя та збереження сім'ї, веде замкнутий спосіб життя та перебуває у депресії, а також виходячи із засад розумності і справедливості, апеляційний суд дійшов висновку, що належною компенсацією моральної шкоди позивачу буде грошова сума у розмірі 500 тис. грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги прокуратури Дніпропетровської області щодо необхідності визначення розміру моральної шкоди саме виходячи з мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, апеляційний суд зазначив, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, однак розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, у кожному конкретному випадку має визначатися судом з урахуванням обставин справи.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ст. ст. 213- 215, 316 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303, 304 ЦПК України, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційних скаргах обох заявників доводи щодо розміру моральної шкоди зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.