Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні про скасування постанови про розшук майна боржника,

В листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні про скасування постанови про розшук майна боржника від 25.10.2012 р.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2013 р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів скасувати та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

При цьому, обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилався на те, що вимога органу Пенсійного фонду України не є виконавчим документом й, до того ж, не узгоджується з приписами ч.15 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка встановлює заборону для органів державної виконавчої служби застосовувати примусове стягнення несплачених внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до суб'єктів господарювання, які обрали спрощену систему оподаткування, а також те, що відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право оголосити розшук майна боржника у випадках відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, проте, в даному випадку, такі обставини не мали місця, а отже у державного виконавця були відсутні підстави для оголошення розшуку його майна (транспортних засобів).

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.03.2011р. Управлінням Пенсійного фонду України у Суворовському районі м.Херсона було винесено вимогу № 1115 про стягнення з ОСОБА_4 на користь УПФУ боргу в сумі 1288,80 грн., яку направлено для примусового виконання до Відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні й 02.07.2012 р. державним виконавцем вказаного відділу було відкрито виконавче провадження з її примусового виконання, а також надано боржнику строк для добровільного виконання до 10.07.2012 р.

Крім того, державним виконавцем 02.07.2012 р. направлено запити до ХДБТІ, ХОАДБ, ВДАІ УМВС у Херсонській області, УПФУ в м.Херсоні, ДПІ у м.Херсоні для перевірки майнового стану боржника, а ОСОБА_4 - виклик державного виконавця з вимогою з'явитись 10.07.2012 р. для сплати боргу за вищевказаним виконавчим документом й подання доказів такої сплати.

02.08.2012 р. державним виконавцем було здійснено вихід за місцем проживання ОСОБА_4 (АДРЕСА_1) та встановлено, що на час здійснення державним виконавцем виходу боржник вдома відсутній, в зв'язку з чим йому залишено виклик-попередження про необхідність явки до органу ДВС на 03.08.2012 р.

В подальшому, в зв'язку з неявкою боржника 30.08.2012 р. державним виконавцем здійснено повторний вихід за місцем його проживання та залишено виклик-попередження про явку на 31.08.2012 р.

Листом ДПІ у м.Херсоні від 21.09.2012р. відповідача повідомлено про відсутність у позивача рахунків, відкритих у банках та інших фінансових установах, натомість ВДАІ УМВС у Херсонській області в своєму листі зазначило, що за боржником ОСОБА_4 зареєстровано автотранспорт: ВАЗ 21011 (1975 р.в.), синій д/н НОМЕР_1 та РАФ 2203 (1983 р.в.), жовтий д/н НОМЕР_2.

25.10.2012 р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м.Херсоні винесено постанову про розшук майна боржника, якою вказані транспортні засоби оголошено у розшук.

Не погоджуючись із зазначеною постановою державного виконавця, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у даній справі, відмовляючи в задоволенні якого, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем в межах вимог та повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (606-14) (далі - Закон № 606), згідно зі ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За змістом ст.17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі, зокрема, рішень інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно ж до ч.4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Разом з тим, статтею 11 Закону № 606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також, зокрема, здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.40 Закону № 606 у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документам про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ.

Розшук боржника - фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що Законом № 606 (606-14) державного виконавця в процесі здійснення ним виконавчих дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання виконавчого документа, наділено повноваженням вчиняти, зокрема, таку виконавчу дію як оголошення розшуку майна боржника, а тому, виносячи оскаржувану постанову, державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законом, й відповідно підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Зокрема, посилання позивача на приписи ч.15 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в обґрунтування його твердження про безпідставність винесеної Управлінням Пенсійного фонду України у Суворовському районі м.Херсона вимоги не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки правомірність останньої не є предметом дослідження у даній справі.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .