Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виділення в натурі частини житлового будинку та визнання права власності на частину земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на частину земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2015 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про виділення в натурі частини житлового будинку та визнання права власності на частину земельної ділянки.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на Ѕ частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,059 га, отриману ним у власність шляхом безоплатної приватизації, розташовані по АДРЕСА_1.

Позивачка вказувала, що спадкоємцями померлого є вона - його дружина, син - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_5

Звернувшись до нотаріальної контори, 09 листопада 2007 року вона отримала свідоцтво про право власності НОМЕР_2 на 1/2 частку вказаного будинку, який був спільною сумісною власністю подружжя, та свідоцтво про право на спадщину за законом № 4679 на 1/3 частку від 1/2 частини зазначеного будинку. Таким чином вона є власницею 2/3 часток вказаного будинку.

Також 09 листопада 2007 року ОСОБА_4 отримав в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом № 4681 на 1/3 частку від 1/2 частини спадкового будинку, а рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2010 року за ОСОБА_5 було визнано право власності на 1/6 частку спадкового будинку в порядку спадкування за законом.

Згідно листа завідувача Комінтернівської державної нотаріальної контори Одеської області № 1107/02-14 від 19 червня 2012 року видати свідоцтво про право власності на спадщину за законом на частку земельної ділянки, яка належала померлому ОСОБА_6, немає можливості та рекомендовано звернутися до суду.

Посилаючись на неможливість вирішення питання щодо виділення в натурі частини житлового будинку та визнання права власності на частину земельної ділянки в позасудовому порядку, ОСОБА_3 просила задовольнити її позов.

У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому посилалася на ті ж обставини, що й ОСОБА_3, а також зазначала, що 22 лютого 2012 року вона звернулася до завідувача Комінтернівської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про намір отримати свідоцтво про право власності на 1/3 частку спірної земельної ділянки, яка належала померлому ОСОБА_6 на підставі державного акту від 15 березня 2005 року, як спадкоємиця першої черги за законом, проте отримала відмову.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2012 року було визнано неправомірними дії завідувача Комінтернівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Лисак A.B. щодо відмови у видачі свідоцтва про право на спадкування за законом після видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя, зобов'язано завідувача Комінтернівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Лисак А.В. видати свідоцтво по право на спадкування за законом ОСОБА_5 на належну їй частку земельної ділянки.

Посилаючись на те, що станом на час подання позову свідоцтво про право на спадкування за законом на належну їй частку земельної ділянки, як спадкоємиці першої черги за законом, їй так і не видано, ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1/3 частини спірної земельної ділянки та припинити право спільної часткової власності на житловий будинок із надвірними спорудами та будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 березня 2015 року позовна заява ОСОБА_3 залишена без розгляду.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 березня 2015 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частини земельної ділянки, загальною площею 0,059 га, розташованої по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 березня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 1/3 частину земельної ділянки.

Таким чином рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються ОСОБА_3 лише в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 1/3 частину земельної ділянки, а тому переглядаються судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості тільки в цій частині.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5 в частині визнання за нею права власності на 1/3 частину земельної ділянки, виходили з того, що земельна ділянка, одержана спадкодавцем ОСОБА_6 в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, була його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку із чим його мати, як спадкоємиця першої черги, має право на отримання 1/3 частини цієї земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,059 га, розташованих по АДРЕСА_1.

Судами установлено, що спірну земельну ділянку ОСОБА_6 отримав у власність шляхом безоплатної приватизації на підставі рішення Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 464 від 08 червня 2004 року. В подальшому ОСОБА_6 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Спадкоємцями майна, що залишилося після смерті ОСОБА_6 є його дружина - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_5

09 листопада 2007 року дружина померлого - ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності НОМЕР_2 на 1/2 частку вказаного будинку, який був спільною сумісною власністю подружжя, та свідоцтво про право на спадщину за законом № 4679 на 1/3 частку від 1/2 частини зазначеного будинку, а тому є власницею 2/3 часток вказаного будинку.

В той же день син померлого ОСОБА_4 отримав в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом № 4681 на 1/3 частку від 1/2 частини спадкового будинку, а тому є власником 1/6 частини спадкового будинку.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 листопада 2010 року встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_5, 1929 року народження, є матір'ю ОСОБА_6

Визнано за ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування за законом на 1/6 частку будинку АДРЕСА_1, яка складається із літ. "А", загальною площею 29,7 кв. м, жилою 29,7 кв. м, а саме: 1-2 житлове, 2-3 житлове, 2-4 житлове, та господарських будівель і споруд: літ "Б" - літня кухня, І - вимощення, 1-6 огорожа.

Вселено ОСОБА_5 до вказаного житлового будинку та зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_5 у користуванні 1/6 частини цього будинку.

Відмовлено ОСОБА_5 у визнанні права власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,059 га по АДРЕСА_1.

Відмовлено ОСОБА_3 у зустрічному позові про визнання права власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки.

Відмовлено ОСОБА_4 у позові до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/4 частини цієї земельної ділянки.

Відмовлено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у позові до ОСОБА_5 про визнання права власності на самовільно переобладнані прибудови: 2-5 санвузол, літ. "А1", "А2" - прибудови; самовільно побудовані літ. "А3" - прибудова, літ. "В", "Г", "Д" - сараї, літ. "Е", "Ж" - вбиральня, "З" - баня, літ. "И" - комора, житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 (а. с. 9-14, т. 1).

Вказаним рішенням суду спадкоємцям було відмовлено у визнанні за ними права власності на земельну ділянку, оскільки вони не зверталися до нотаріуса із заявами про отримання свідоцтв про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку.

22 лютого 2012 року ОСОБА_5 зверталася до завідувача Комінтернівської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про намір отримати свідоцтво про право власності на 1/3 частку спірної земельної ділянки, яка належала померлому ОСОБА_6 на підставі державного акту від 15 березня 2005 року, як спадкоємиця першої черги за законом, проте отримала відмову.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2012 року визнано неправомірними дії завідувача Комінтернівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Лисак A.B. щодо відмови у видачі свідоцтва про право на спадкування за законом після видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частку в спільному майні подружжя, зобов'язано завідувача Комінтернівської районної державної нотаріальної контори Одеської області ЛисакА.В. видати свідоцтво по право на спадкування за законом ОСОБА_5 на належну їй частку земельної ділянки (а. с. 70-72).

З метою реалізації свого права на оформлення спадкового майна ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1/3 частини спірної земельної ділянки.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій врахували, що зміст ст. 61 СК України, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на земельну ділянку, набуту внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Частина 5 ст. 61 СК України, яка передбачала, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, була доповнена до ст. 61 СК України лише 11 січня 2011 року

Крім того, частину 5 ст. 61 СК України було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" (4766-17) № 4766 від 17 січня 2012 року, який набрав чинності з днем його опублікування (опубліковано 12 червня 2012 року в газеті "Голос України" № 106).

Тобто на момент відкриття спадщини та виникнення спірних правовідносин норма ч. 5 ст. 61 СК України була відсутня, а відповідно до ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, акт законодавства (цивільного законодавства) не має зворотної сили у часі.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними у п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 (v0002700-10) ) земельна ділянка, одержана громадянами в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Особливостями інституту приватизації є те, що він визначає вільне, одноразове відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності на користь громадян.

Виходячи з норм земельного законодавства, право на приватизацію є особистим правом окремого громадянина і реалізується ним самостійно, відповідно земля, отримана в результаті реалізації такого права, є особистою приватною власністю такого громадянина, що скористався своїм правом.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що земельна ділянка, отримана ОСОБА_6 у власність шляхом безоплатної приватизації на підставі рішення Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області № 464 від 08 червня 2004 року, була його особистою приватною власністю, та не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/3 частини земельної ділянки, загальною площею 0,059 га, розташованої по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті сина - ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2015 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання права власності на частину земельної ділянки залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.