668/12374/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", третя особа - ОСОБА_7, про визнання недійсним кредитного договору за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 29 квітня 2016 року,

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором від 25 липня 2007 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 37 450 доларів США на термін до 25 липня 2037 року, зобов'язався сплачувати банку грошові кошти (щомісячний платіж), який складається з заборгованості за кредитом, процентами, комісією та інших витрат згідно умов кредитного договору. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено договір поруки з ОСОБА_7

В зв'язку з порушенням ОСОБА_6 зобов'язань щодо повернення кредиту станом на 25 вересня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 109 596 доларів США, що еквівалентно 2 351 946 грн 65 коп., яку позивач просив стягнути з відповідачів солідарно.

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що вказаний кредитний договір є таким, що суперечить принципу добросовісності, має істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, з застосуванням нечесної підприємницької практики. Зокрема, оспорюваний договір не містить детального розпису загальної вартості кредиту; у п. 7.1. кредитного договору передбачено сплату позичальником винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту у порушення п. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 10 лютого 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Приватбанк" до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 29 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову ПАТ "Приватбанк", позов банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 482 долари 18 центів США - тіло кредиту, 10 581 долар 49 центів США - проценти, 1 686 доларів 3 центи США, 49 117 доларів 14 центів США - пеня, 250 грн - штраф (фіксована частина), 50 104 грн 83 коп. - штраф (процентна складова). В іншій частині позовних вимог банку відмовлено. В частині вирішення зустрічного позову рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення його зустрічного позову, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог. В іншій частині залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що за кредитним договором від 25 липня 2007 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 37 450 доларів США для придбання квартири зі сплатою 12 % річних на термін до 25 липня 2037 року.

У п. 7.1. кредитного договору визначено, що погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 347 доларів 61 цент США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, процентами, винагороди та комісії. Періодом сплати є період з 20 по 27 число кожного місяця.

У п. 7.4. обумовлено, що при порушенні позичальником зобов'язань щодо погашення кредиту він сплачує проценти за користування кредитом у подвійному розмірі.

Пунктом 3.3. сторони кредитного договору визначили черговість зарахування внесених позичальником платежів, п. 4 - відповідальність позичальника за порушення кредитних зобов'язань, розмір пені та порядок її нарахування; п. 5.4. передбачено підстави та розмір штрафних санкцій за порушення умов кредиту.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили із того, що на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_6 погодився з усіма його умовами, самостійно обрав валюту кредитування та валюту виконання зобов'язання, що підтверджується його підписом. При укладенні кредитного договору ОСОБА_6 діяв вільно, виходячи з власних інтересів, прийняв рішення про вибір контрагента та про вступ з ним в договірні відносини, на власний розсуд з банком визначив характер договорів, які вони уклали, їх умови (зміст). При укладенні спірного договору сторонами були погоджені всі істотні умови договорів.

Висновки судів в цій частині відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 25 липня 2007 року) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі зокрема про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо. У договорі про надання споживчого кредиту зазначається у тому числі детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Аналогічні положення закріплено й у Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (у редакції станом на 25 липня 2007 року).

Судами встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_6 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; кредитор надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: розміру процентної ставки, порядку її нарахування; переліку, розміру й бази розрахунку комісій та неустойки; періоду внесення платежів; порядку зарахування сплачених коштів.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту зобов'язують банки надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту або в кредитному договорі, або додатку до нього. Тобто, детальний розпис сукупної вартості кредиту не обов'язково повинен бути викладений лише як окремий документ.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції від 22 вересня 2011 року, на яку посилався ОСОБА_6, обґрунтовуючи нікчемність умов договору про сплату ним винагороди за надання фінансового інструменту щомісяця у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Станом на момент укладення кредитного договору зазначеною нормою передбачалось, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Заборони встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, станом на 25 липня 2007 року Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не передбачав.

З огляду на правила дії законів у часі недодержання вимог ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", які внесені 22 вересня 2011 року, не може бути підставою для визнання нікчемними умов кредитного договору, укладеного 25 липня 2007 року до набрання чинності цих змін.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору споживчого кредиту, правильно застосувавши положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . В цій частині судові рішення залишаються без змін за ст. 337 ЦПК України.

Разом з тим, неправильне застосування судами положень про стягнення неустойки (пені й штрафу) становить підставу виходу за межі доводів касаційної скарги відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України.

Згідно п. 4 кредитного договору, на підставі якого боржнику нараховано пеню у розмірі 49 117 доларів 14 центів США, при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання. передбаченого п. п. 2.2.2., 2.2.3. даного договору, банк має право, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України на дату сплати.

Згідно п. 5.4. кредитного договору, за яким із боржника стягнуто 250 грн - штрафу (фіксована частина), 50 104 грн 83 коп. - штрафу (процентна складова), при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, більш ніж на 30 днів, у зв'язку з чим банку змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.

Стягуючи одночасно й пеню, й штраф, суд не встановив, які саме порушення кредитного договору становлять підставу нарахування пені та штрафних санкцій, чи не призводить у такому випадку одночасне застосування пені й штрафу до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, що забороняється в силу положень ст. 61 Конституції України.

Крім того, стягуючи пеню у доларах США, апеляційний суд не звернув уваги на п. 4 кредитного договору, згідно якого сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України на дату сплати.

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню у частині вирішення позову банку із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8ча - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 29 квітня 2016 року скасувати в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", третя особа - ОСОБА_7, про визнання недійсним кредитного договору рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 29 квітня 2016 року залишити без змін.