159/2298/16-ц Про визнання відмови в прийнятті на роботу неправомірною та зобов`язання укласти трудовий договір - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Поворської туберкульозної лікарні обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання Волинської облдержадміністрації про визнання відмови в прийнятті на роботу неправомірною та зобов'язання укласти трудовий договір за касаційною скаргою Поворської туберкульозної лікарні обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання Волинської облдержадміністрації на рішення апеляційного суду Волинської області від 30 вересня 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Поворської туберкульозної лікарні обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання Волинської облдержадміністрації про визнання відмови в прийнятті на роботу неправомірною та зобов'язання укласти трудовий договір.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 07 травня 2016 року вона звернулася до в.о. головного лікаря Поворської тублікарні з метою працевлаштування на посаду завідувача відділенням лікарні. Спочатку керівник погодився прийняти її на роботу, але повідомив із посиланням на те, що повинен погодити це питання у м. Луцьку. 20 травня 2016 року в усній формі їй відмовлено у прийнятті на роботу, а для одержання вмотивованої відмови запропоновано звернутися з письмовою заявою. 26 травня 2016 року вона знову звернулася до в.о. головного лікаря з метою працевлаштування, він погодився прийняти її на роботу з 01 червня 2016 року, видавши направлення для проходження медичного огляду,та запропонував відразу після проходження медогляду виходити на роботу.

Разом з тим, після проходження медичного огляду 01 червня 2016 року в.о. головного лікаря не допустив її до роботи.

Посилаючись на те, що відмова у прийнятті на роботу є незаконною, оскільки вона має відповідну кваліфікацію та досвід роботи більше 10 років на посаді завідувача відділенням, ця посада у Поворській туберкульозній лікарні є вакантною, ОСОБА_6 просила суд визнати незаконною відмову у прийнятті на роботу та зобов'язати керівника прийняти її на посаду завідувача відділенням, уклавши трудовий договір.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 27 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 30 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано незаконною відмову у прийнятті на роботу ОСОБА_6 Зобов'язано керівника Поворської туберкульозної лікарні обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання Волинської облдержадміністрації укласти трудовий договір про прийняття ОСОБА_6 на посаду завідувача відділення Поворської туберкульозної лікарні обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання Волинської облдержадміністрації з дня набрання рішенням законної сили.

У касаційній скарзі Поворська туберкульозна лікарня обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання Волинської облдержадміністрації, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що у травні 2016 року позивач ОСОБА_6 звернулася до в.о. головного лікаря Поворської туберкульозної лікарні спочатку в усній формі, а згодом - подавши письмову заяву, з проханням про прийняття на посаду завідувача відділенням цього медичного закладу.

Згідно штатного розпису Поворської туберкульозної лікарні, затвердженого начальником управління охорони здоров'я Волинської облдержадміністрації, станом на дату розгляду справи судами у лікарні передбачено посаду завідувача відділенням, і встановлено, що ця посада є вакантною.

Згідно з посадовою інструкцією завідувача відділенням Поворської туберкульозної лікарні, для зайняття цієї посади особа повинна мати повну вищу освіту за напрямом підготовки "Медицина", спеціальністю "Лікувальна справа", спеціалізацію за фахом "Фтизіатрія", а також сертифікат лікаря-спеціаліста та посвідчення про присвоєння кваліфікаційної категорії зі спеціальності "Фтизіатрія".

ОСОБА_6 у 2001 році закінчила Львівський державний медичний університет імені ДанилаГалицького, отримала повну вищу освіту за спеціальністю "Лікувальна справа" та здобула кваліфікацію лікаря, що підтверджується дипломом спеціаліста. У 2002 році атестаційною комісією при вищеуказаному навчальному закладі позивачу присвоєно звання лікаря-спеціаліста, про що видано сертифікат. Відповідно до посвідчення 351/11 наказом № 462А-ос від 30 вересня 2011 року по управлінню охорони здоров'я Волинської облдержадміністрації ОСОБА_6 присвоєно вищу категорію лікаря по фтизіатрії.

Крім того, позивач має досвід роботи на цій посаді, у період з 06 серпня 2002 року по 11 грудня 2014 року ОСОБА_6 працювала на посаді завідувача відділенням Поворської туберкульозної лікарні та була звільнена у зв'язку з виходом на пільгову пенсію.

Медичною довідкою про проходження попереднього медичного огляду працівника № 296 від 26 травня 2016 року, виданою ОСОБА_6 підтверджується, що вона визнана придатною для роботи на посаді завідувача відділенням. При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що медогляд позивач проходила на підставі направлення, виданого в. о. обов'язки головного лікаря Поворської туберкульозної лікарні у зв'язку з її зверненням про працевлаштування.

Визнаючи відмову у прийнятті ОСОБА_6 на роботу необґрунтованою, апеляційний суд виходив із того, що позивач відповідає кваліфікаційним вимогам, які передбачені для зайняття посади завідувача відділенням, медичні протипоказання для цього відсутні. Відмова у прийнятті на роботу може мати місце з підстав виробничої невідповідності, підбору претендента з більш високою кваліфікацією і продуктивністю, не проходження конкурсу або недодержання встановлених законодавством вимог щодо віку, рівня освіти і стану здоров'я працівників. При відмові у прийнятті на роботу позивача на такі обставини і підстави керівник Поворської туберкульозної лікарні не посилався.

Із висновками апеляційного суду погодитися не можна.

У ст. 43 Конституції України зазначається, що кожен має право на працю, а це виключає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності тощо. Зазначені гарантії збігаються з гарантіями, викладеними в ст. 5-1 КЗпП України, в якій проголошена гарантія правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Згідно ст. 22 КЗпП України забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу. Це: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених ч. 2 ст. 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.

Обов'язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони, таким чином, заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов'язком роботодавця укласти такий договір.

ОСОБА_6 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов'язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Тобто, перелік обов'язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України (322-08) є вичерпним і такого обов'язку відповідач не порушував.

Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_6 не пов'язана.

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов'язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Обставини відповідності ОСОБА_6 за рівнем кваліфікації, досвіду роботи та станом здоров'я вимогам, які передбачені для зайняття посади завідувача відділенням Поворської туберкульозної лікарні; наявність цієї посади у штатному розписі, її вакантність та відсутність інших претендентів на її зайняття на момент звернення ОСОБА_6 із заявою про прийняття на роботу не можуть становити підставу зобов'язання відповідача укласти трудовий договір із ОСОБА_6

Дійшовши висновку про те, що відмова позивачу у прийнятті на роботу є необґрунтованою, апеляційний суд не звернув уваги на те, що таке рішення роботодавцем прийнято у зв'язку з відсутністю виробничої потреби у прийнятті на роботу завідувача відділенням Поворської туберкульозної лікарні.

Таким чином, висновків про порушення відповідачем вимог ст. 22 КЗпП України апеляційний суд дійшов передчасно внаслідок неналежного дослідження обставин справи та змісту спірних правовідносин.

У зв'язку з наведеним, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу Поворської туберкульозної лікарні обласного територіального медичного протитуберкульозного об'єднання Волинської облдержадміністрації задовольнити частково.