Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого

Луспеника Д.Д.,

суддів:

Гулька Б.І.,

Журавель В.І.,

Хопти С.Ф.,

Штелик С.П.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2016 року,

У вересня 2015 року публічне акціонернетовариство комерційнийбанк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 квітня 2008 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,80 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У подальшому кредитний ліміт збільшувався.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 31 липня 2015 року року утворилася заборгованість у розмірі 12 163 грн, із яких: 2 347 грн 79 коп. - тіло кредиту, 6 285 грн 10 коп. - проценти, 2 475 грн 344 коп. - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 555 грн - штраф (процентна складова). Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути вказану суму боргу із відповідача.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 883 грн 30 коп., із яких: 2 347 грн 79 коп. - тіло кредиту, 6 285 грн 10 коп. - проценти, 1 200 грн - пеня та комісія, 500 грн - штраф (фіксована частина), 555 грн - штраф (процентна складова). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 16 квітня 2008 року ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,80 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У подальшому кредитний ліміт збільшувався.

Строк дії картки закінчився 30 квітня 2012 року.

Задовольняючи позов банку частково, апеляційний суд виходив із того, що платежами ОСОБА_6 від 01 липня 2010 року у розмірі 500 грн та від 02 жовтня 2012 року у розмірі 300 грн перебіг позовної давності за вимогами банку перервався та почався заново, а тому трирічний строк позовної давності при зверненні до суду позивачем не пропущено.

Із такими висновками погодитися не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2104цс16 від 23 листопада 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Дійшовши висновку про переривання строку позовної давності вчиненням ОСОБА_6 платежів від 01 липня 2010 року у розмірі 500 грн та від 02 жовтня 2012 року у розмірі 300 грн, при цьому керуючись лише наданим банком розрахунком, апеляційний суд не вказав у змісті ухваленого ним рішення, якими належними та достатніми доказами (квитанції, касові ордери, інші документи) підтверджуються обставини внесення особисто ОСОБА_6 (її уповноваженим представником) коштів на оплату зобов'язань за кредитом, дати вчинення цих дій; не дослідив, яка частина боргу (прострочений борг, поточний, заборгованість за конкретний платіжний період) визнається боржником вчиненням платежів за кредитом.

Таким чином, питання про застосування позовної давності у спорі вирішено без належного з'ясування обставин справи, які зумовлюють перебіг строків давності.

Крім того, стягуючи одночасно й пеню, й штраф, суд не встановив, які саме порушення кредитного договору становлять підставу нарахування пені та штрафних санкцій, чи не призводить у такому випадку одночасне застосування пені й штрафу до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, що забороняється в силу положень ст. 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.