495/10394/13-ц Про стягнення кредитної заборгованості - 20.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення кредитної заборгованості за касаційною скаргою представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - на рішення апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року,

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду із указанимпозовом, посилаючись на те, що 13 вересня 2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_7 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 74 тис. доларів США зі сплатою 11,5 % річних строком до 13 вересня 2026року. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_8

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 09 грудня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 152 314 доларів 16центів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 41 674 долари79 центів США, заборгованості за процентами у розмірі 25 865 доларів 27 центів США, пені у розмірі 84 801 долар 47 центів США. Посилаючись на викладені обставини, банк просив стягнути вказаний борг, що складається із прострочених платежів та дострокової вимоги про повернення кредиту, із солідарних боржників.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором у розмірі 152 314 доларів 16 центів США(1 217 447 грн 08 коп.). У задоволенні позову до поручителя банку відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року з урахуванням виправлених у ньому описок ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову банку до поручителя. Стягнуто із ОСОБА_8 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість (за 6 місяців) за кредитним договором у розмірі 7 679 доларів 31 цент США, із яких: 882 доларів 80 центів США - тіло кредиту, 6 796 доларів 51 цент США - проценти, 483 916 грн (21 168 доларів 68 центів*22,86) - пеня. В іншій частині вимог банку до поручителя відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалу апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 13 вересня 2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_7 бувукладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 74 тис. доларів США зі сплатою 11,5 % річних строком до 13 вересня 2026 року. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_8

У п. 4.1. договору поруки визначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та втрачає свою дію з моменту закінчення забезпеченого ним зобов'язання.

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Вирішуючи спір про стягнення сум із поручителя, апеляційний суд виходив із того, що порука припинилася лише щодо тих прострочених платежів, заборгованість із яких виникла поза межами шестимісячного строку звернення кредитора до суду, разом з тим в іншій частині порука діє.

Колегія суддів погоджується із таким висновком.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором встановлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

За змістом кредитного договору, позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом щомісячними платежами, що включать частину основного боргу та платіж за процентами (п. 1.3. кредитного договору).

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень ч. 4 ст. 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-1009цс17 від 14 червня 2017 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи те, що кредитор звернувся з даним позовом до суду у грудні 2013 року, апеляційний суд правильно застосував положення ч. 4 ст. 559 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що солідарна відповідальність ОСОБА_8 не припинилася в частині окремих зобов'язань ОСОБА_7 за кредитним договором про погашення кредиту, які прострочено до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

За розрахунком заборгованості, за період із 15 липня 2013 року по 09 грудня 2013 року борг за кредитом становить 7 679 доларів 31 цент США, із яких: 882 доларів 80 центів США - тіло кредиту, 6 796 доларів 51 цент США - проценти, 21 168 доларів 68 центів - пеня, що й стягнуто судом із поручителя із визначенням розміру пені у гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України на дату ухвалення рішення суду у межах строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення ч. 4 ст. 559 ЦК України та її застосування до спірних правовідносин.

Враховуючи те, що висновки суду відповідають встановленим у справі обставинам, оскаржувані судові рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно відхилити відповідно до положень ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.