Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Лисичанського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні,

У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати Лисичанський міський відділ управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області здійснити нарахування та доплату одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 25 календарних років служби (зарахувавши попередній період служби), посилаючись на те, що наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 27 квітня 2010 року № 149о/с його звільнено зі служби в органах внутрішніх справ України у відставку на підставі підпункту "б" пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України й на день звільнення він мав у календарному обчисленні 25 років 05 місяців 17 днів вислуги, проте грошову допомогу, передбачену статтею 9 Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплачено лише за 7 років 0 місяців 29 днів служби, тобто без врахування періоду служби в Збройних Силах України з 04 серпня 1981 року по 22 грудня 1999 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2011 року позов задоволено частково: визнано незаконними дії Лисичанського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо нарахування та виплати грошової допомоги ОСОБА_4 без урахування служби у Збройних Силах України та зобов'язано здійснити нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (2262-12) , в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний з 25 повних календарних років служби, з врахуванням здійснених виплат за 7 календарних років служби в органах внутрішніх справ.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що оскільки позивач не отримав одноразової грошової допомоги та не набув права на отримання такої грошової допомоги при попередньому його звільненні зі служби, то він має отримати її під час повторного звільнення з урахуванням періоду попередньої служби у розмірі, передбаченому чинним законодавством на момент його звільнення.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 04 серпня 1981 року по 22 грудня 1999 року ОСОБА_4 проходив військову службу в Збройних Силах й наказом заступника Міністра оборони України - Командувача ВПС України від 29 листопада 1999 року № 0374 був звільнений в запас за підпунктом "е" пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (за сімейними обставинами), а наказом командира військової частини А4562 від 20 грудня 1999 року № 262 виключений зі списків особового складу частини з 22 грудня 1999 року та всіх видів забезпечення.

В подальшому, з 28 березня 2003 року по 27 квітня 2010 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах; наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України від 27 квітня 2010 року № 149о/с його звільнено у відставку з посади старшого інспектора - чергового чергової частини 1-го міського відділення міліції Лисичанського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області через хворобу за підпунктом "б" пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. На день звільнення мав вислугу років в календарному обчисленні 25 років 05 місяці 17 днів, з яких служба в органах внутрішніх справ становила 07 років 29 днів.

При звільненні позивача у 2010 році зі служби у відставку через хворобу одноразову грошову допомогу відповідач нарахував лише за час перебування на службі в органах внутрішніх справ з 28 березня 2003 року по 27 квітня 2010 року, тобто за 7 повних календарних років служби, в сумі 7274,66 грн.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, податковій міліції, визначає Закон України від 09.04.1992 р. № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , який має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України

Так, відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ у квітня 2010 року) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги (частина 6 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").

Отже, виходячи з наведеного, обов'язковою умовою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є наявність у особи права на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) ; вимоги ж щодо безперервності стажу вказана норма не містить.

Оскільки при звільненні зі служби в Збройних Силах у грудні 1999 року ОСОБА_4 не набув права на пенсію, то, відповідно, він не мав (не набув) права на одноразову грошову допомогу, що виплачується на підставі статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", а тому, зважаючи на те, що таке право у позивача виникло при повторному звільнення - з органів внутрішніх справ 27 квітня 2010 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно зобов'язав відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу за кожний повний календарний рік служби (25 років), тобто з урахуванням періоду військової служби в Збройних Силах з 04 серпня 1981 року по 22 грудня 1999 року.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги, з огляду на викладене в цій ухвалі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати прийняті ними рішення незаконними, що, як наслідок, виключає можливість скасування останніх.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .