Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Ухвала
Іменем України
20 вересня 2017 року
м. Київ
|
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого
Луспеника Д.Д.,
суддів:
Гулька Б.І.,
Журавель В.І.,
Хопти С.Ф.,
Штелик С.П.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" та представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6., ОСОБА_7про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 17 липня 2008 року позичальник отримав кредит у розмірі 26 292 долари США зі сплатою 7,7 % річних на строк до 17 липня 2015 року на купівлю транспортного засобу. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_7 та заставою автомобіля.
За рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 686 доларів 53 центи США та 248 621 грн 24 коп. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року зменшено розмір стягнутої заборгованості, а саме: було стягнуто 14 686 доларів 53 центи США та 21 270 грн 24 коп.
Рішення суду боржниками виконано лише 27 липня 2015 року.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з відповідачів донараховані після судового рішення проценти в розмірі 2 080 доларів 26 центів США, плату за обслуговування кредиту в розмірі 35 064 грн 16 коп., пеню в розмірі 262 020 грн 25 коп., 3 % річних в розмірі 2 754 грн 87 коп. та суму інфляційних втрат в розмірі 13 562 грн 32 коп.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, позов ПАТ "Родовід Банк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "Родовід Банк" проценти в розмірі 2 080 доларів 26 центів США, пеню в розмірі 45 724 грн 11 коп. та 3 % річних в розмірі 2 754 грн 87 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ПАТ "Родовід Банк", посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення у частині відмови у задоволенні позову банку та задовольнити позов у повному обсязі.
Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19)
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15)
від 18 березня 2004 року.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ПАТ "Родовід Банк" - частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судами встановлено, що 17 липня 2008 року позичальник отримав кредит у розмірі 26 292 долари США зі сплатою 7,7 % річних на строк до 17 липня 2015 року на купівлю транспортного засобу. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_7 та заставою автомобіля.
За рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 686 доларів 53 центи США та 248 621 грн 24 коп. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2014 року зменшено розмір стягнутої заборгованості, а саме: було стягнуто 14 686 доларів 53 центи США та 21 270 грн 24 коп.
Рішення суду боржниками виконано 27 липня 2015 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів плати за обслуговування кредиту в розмірі 35 064 грн 16 коп. не ґрунтуються на вимогах закону; норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене в гривні, а кошти, які були предметом договору позики та стягнуті за рішенням суду, були визначені в іноземній валюті.Врахувавши подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, суд застосував позовну давність до вимог про стягнення пені, визначивши період її стягнення з 17 липня 2014 року по 17 липня 2015 року. Також, враховуючи те, що штрафні санкції в розмірі 208 576 грн 13 коп. значно перевищують заборгованість зі сплати процентів, яка становить 2 080 доларів 26 центів США (45 724 грн 11 коп.), суд застосував правила ч. 3 ст. 551 ЦК України про співмірність вимог із розміром заподіяних збитків, й зменшив розмір неустойки до розміру заборгованості зі сплати процентів, тобто з 208 576 грн 13 коп. до 45 724 грн 11 коп.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, разом з тим, законність та обґрунтованість рішення районного суду за доводами апеляційної скарги належним чином не перевірив.
Не можна погодитися із висновком судів щодо вирішення позову про стягнення плати за обслуговування кредиту в розмірі 35 064 грн 16 коп.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-1746цс16 від 16 листопада 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07)
, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно п. 1.5.1. кредитного договору, щомісячна плата за обслуговування кредиту встановлюється у розмірі 0,3000 % від суми наданого кредиту.
Відмовляючи у цій частині позовних вимог банку, суд першої інстанції виходив із того, що вони не ґрунтуються на вимогах закону.
У порушення ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України суд не встановив, які саме послуги за вказану комісію надаються ОСОБА_6; чи не є вказана комісія платою за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним.
Доводи апеляційної скарги банку щодо неналежного вмотивування відмови у його позові про стягнення плати за обслуговування кредиту в розмірі 35 064 грн 16 коп. апеляційний суд не перевірив, мотивів із обгрунтуванням правових підстав відхилення таких доводів апеляційної скарги в ухвалі не навів.
Розмір плати за обслуговування кредиту є складовою боргу, який заявлено банком до стягнення, обґрунтованість цієї вимоги позову належним чином судом не досліджена, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за ст. 338 ЦПК України.
Щодо доводів касаційних скарги в іншій частині, необхідно зазначити таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та умов спірного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника і поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15)
.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-771цс15 від 27 січня 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Встановивши, що за договором кредиту між сторонами виникли зобов'язання у доларах США, за попереднім рішенням суду борг стягнуто в іноземній валюті, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що до таких грошових зобов'язань положення закону щодо нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях, не застосовуються.
Таким чином, доводи касаційної скарги банку про неправильне застосування судами ст. 625 ЦК України є необґрунтованими.
Не впливають на законність судових рішень й доводи касаційної скарги банку про неправильне застосування судами положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.
За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).
За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку.
Частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Встановивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання, суди правильно застосували до спірних правовідносин норму ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню, та зменшилинараховану суму пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами до розміру заборгованості зі сплати процентів.
Не можна погодитися й з доводами касаційної скарги ОСОБА_6 щодо пропуску банком строку звернення до суду із даним позовом, оскільки період між попереднім зверненням банку до суду у серпні 2013 року та поданням позову у вересні 2015 року не перевищує трирічного строку позовної давності.
З урахуванням викладеного та керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - задовольнити.
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
|
Д.Д. Луспеник
Б.І. Гулько
В.І. Журавель
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик
|