Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Євтушенко О.І., Кадєтової О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Слов'янської міської ради Донецької області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання права власності на будинок в порядку набувальної давності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2016 року та ухвалу колегіїсуддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Слов'янської міської ради Донецької області, у якому просила визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1.

Зазначала, що вона та її сім'я тривалий час піклувалися про сусідку ОСОБА_6, власницю вищевказаного будинку, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Її онук та спадкоємець ОСОБА_5 запропонував купити у нього спірний будинок за 7 500 грн, отримавши зазначену суму коштів в рахунок майбутньої угоди купівлі-продажу, написав відповідну розписку та запевнив, що договір буде укладено у 2004 році. Проте з того часу не з'являвся у місті, а всі намагання його розшукати виявилися марними.

Посилаючись на викладене й на те, що вона добросовісно заволоділа спірним будинком та користується ним протягом 10 років, ОСОБА_4 просила на підставі ст. 344 ЦК України визнати за нею право власності на вказану нерухомість в порядку набувальної давності.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегіїсуддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Судами встановлено, що право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, виданого Першою Слов'янською державною нотаріальною конторою від 24 серпня 1970 року за ОСОБА_6, що підтверджується відповідною довідкою КП "БТІ".

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 19 березня 2003 року, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у віці 95 років.

Відповідно до інформації Першої Слов'янської державної нотаріальної контори спадкова справа після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 була заведена за заявою про прийняття спадщини онука померлої - ОСОБА_5 Інших заяв не надходило. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Згідно роз'яснень викладених в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України (435-15) .

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України).

Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України).

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 весь час була обізнана про відсутність у неї підстав для набуття права власності на спірний будинок на підставі ст. 344 ЦК України, оскільки не був належним чином оформлений перехід права власності на нерухоме майно від третьої особи, як спадкоємця до позивача, а відтак вона не є добросовісним набувачем в розумінні ст. 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до оцінки доказів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції в розумінні ст. 335 ЦПК України, і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 січня 2016 року та ухвалу колегіїсуддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 24 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.