Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Служби безпеки України в особі житлово-побутової комісії Центрального управління про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України в особі житлово-побутової комісії Центрального управління, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України від 15 березня 2016 року, оформлене протоколом № 3, про зняття його та членів його сім'ї із квартирного обліку Центрального управління Служби безпеки України; зобов'язати Службу безпеки України поновити на квартирному обліку Центрального управління Служби безпеки України у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житла, як учасника бойових дій шляхом прийняття відповідного рішення; зобов'язати Службу безпеки України невідкладно забезпечити його та членів його сім'ї житлом у відповідності до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 р. № 470 (470-84-п) . У обґрунтування позовних вимог зазначав, що перебував на квартирному обліку в Центральному управлінні Служби безпеки України складом сім'ї 3 особи (ОСОБА_4, дружина ОСОБА_6, донька ОСОБА_1 2011 р.н.) з 19.09.2011 р. у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житла, як учасник бойових дій, проте 15 березня 2016 року житлово-побутовою комісією Центрального управління Служби безпеки України з порушенням вимог чинного законодавства та без урахування усіх обставин (його дружина перебувала в стані вагітності) було прийнято рішення, яким його та членів його сім'ї, які разом з ним перебували на обліку, знято з останнього, оскільки в результаті поліпшення житлових умов відпала потреба в наданні іншого житлового приміщення.

Постановою Окружного адміністративного міста Києва від 16.09.2016 р. визнано протиправним та скасовано рішення житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України від 15.03.2016 р., оформлене протоколом № 3, про зняття ОСОБА_4 та членів його сім'ї з квартирного обліку Центрального управління Служби безпеки України; зобов'язано Службу безпеки України поновити ОСОБА_4 та членів його сім'ї на квартирному обліку Центрального управління Служби безпеки України у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житла, як учасника бойових дій шляхом прийняття відповідного рішення; зобов'язано Службу безпеки України невідкладно забезпечити житлом ОСОБА_4 та членів його сім'ї у відповідності до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 р. № 470 (470-84-п) .

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.12.2016 р. постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив, дійшовши висновку про непідвідомчість спору адміністративному суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в інтересах ОСОБА_4, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову окружного суду.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на те, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч.2 ст.220 Кодексу адміністративного України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебував на квартирному обліку в Центральному управління Служби безпеки України зі складом сім'ї 3 особи (він - ОСОБА_4, дружина - ОСОБА_6, донька - ОСОБА_1 2011 р.н.) з 19.09.2011 р. у списку осіб, які користуються правом першочергового одержання житла, як учасник бойових дій (довідка житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України № 61 від 27.06.2014 р.).

За результатами розгляду питання щодо правових підстав для подальшого перебування підполковника ОСОБА_4 на квартирному обліку в Центральному управлінні Служби безпеки України 15.03.2016 р. житлово-побутовою комісією прийнято рішення, оформлене протоколом № 3, про зняття з квартирного обліку позивача та членів його сім'ї, які разом з ним перебували на квартирному обліку, з посиланням на те, що сім'я ОСОБА_4 забезпечена житловою площею й в результаті поліпшення житлових умов відпала потреба в наданні іншого жилого приміщення, а тому відсутні підстави для подальшого перебування сім'ї ОСОБА_4 на квартирному обліку в Центральному управлінні СБ України.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті спірного рішення від 15.03.2016 р. про зняття позивача та членів його сім`ї з квартирного обліку комісія повинна була врахувати факт близького народження ще одного члена його сім'ї й провести, з урахуванням наведених обставин, розрахунок наявної житлової площі, що припадає на кожного члена сім'ї. Зважаючи на те, що після народження 05.05.2016 р. другої доньки на кожного члена сім'ї ОСОБА_4 припадає менше житлової площі, ніж встановлено нормами житлового законодавства, він та члени його сім'ї потребують поліпшення житлових умов, а тому рішення житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України від 15.03.2016 р., оформлене протоколом № 3, є протиправним та підлягає скасуванню із зобов'язанням Служби безпеки України поновити ОСОБА_4 та членів його сім'ї на квартирному обліку та невідкладно забезпечити житлом у відповідності до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 р. № 470 (470-84-п) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що вирішення спору, що виник між сторонами, з урахуванням суті останнього, відноситься до цивільної юрисдикції, а тому зазначена справа підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи питання підвідомчості даного спору, касаційний суд виходить з наступного.

Як встановлено частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Правовідносини в сфері забезпечення військовослужбовців СБУ житлом регулюються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , Житловим кодексом УРСР (5464-10) , Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в УРСР, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (470-84-п) , Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (1081-2006-п) та Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою наказом СБУ від 06 листопада 2007 року № 792 (z1308-07) .

Згідно із абзацом 1 пункту 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР (5464-10) та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 22 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень усі питання, пов'язані із забезпеченням житлом співробітників, вирішуються за місцем перебування їх на обліку як осіб, що потребують поліпшення житлових умов, відповідними житлово-побутовими комісіями Центрального управління, органів, закладів та установ СБУ.

Співробітники визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, відповідно до законодавства України (пункт 3.2 Інструкції № 792 (z1308-07) ).

Відповідно до статті 3 ЖК УРСР житлові відносини в Українській РСР регулюються Основами житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік та видаваними відповідно до них іншими актами житлового законодавства Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства Української РСР.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо).

Таким чином, виходячи із наведеного, спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов'язання взяти на квартирний облік підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло. Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція щодо забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов викладена і в постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-14цс16 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2139цс15.

Пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. '…' фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Враховуючи викладене й зважаючи на те, що спір між сторонами виник з приводу захисту невизнаного відповідачем права позивача та членів його сім'ї у сфері житлових правовідносин (права перебування на квартирному обліку й поліпшення житлових умов та забезпечення житловим приміщенням сім'ї позивача) і не стосується вирішення публічно-правого спору, пов'язаного з проходженням позивачем служби, то висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є правильним.

Згідно із ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 відхилити, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .