Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення суми за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 6 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 серпня 2016 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "ЛК "Еталон") укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу йому у користування трактор МТЗ 82.1 вартістю 390 тис. грн, а він зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами договору. 6 серпня 2016 року він сплатив50 % вартості транспортного засобув розмірі 190 тис. грн.

Через тиждень йомузателефонували працівники компанії та повідомили, що він має доплатити ще 70 тис.грн, оскільки вартість трактору становить 440 тис. грн. Він був переконаний, що укладав договір саме на вказаних вище умовах.

Вважав, що спірний договір не відповідає діючому законодавству, є несправедливим, а також під час його оформлення недодержано вимог про нотаріальне посвідчення, на вимогу розірвати договір та повернути сплачені грошові кошти отримав відмову від відповідача.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати договір фінансового лізингу недійсним та стягнути з відповідача на його користь 190 тис. грн.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 6 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу, укладений 5 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ "ЛК "Еталон".

Стягнуто з ТОВ "ЛК "Еталон" на користь ОСОБА_4 авансовий платіж у розмірі 190 тис. грн та 2 451 грн 20 коп. на відшкодування сплаченого судового збору.

У касаційній скарзі ТОВ "ЛК "Еталон" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позову ОСОБА_4, суди, правильно застосувавши положення ст. ст. 203, 215, 220, 230, 799, 806- 808 ЦК України, ст. ст. 15, 18, 19, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 6, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем використано нечесну підприємницьку діяльність, значна частина умов договору фінансового лізингу є несправедливими відносно споживача, оскільки фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на лізингоодержувача, за що передбачено великі розмірі неустойки, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

Таким чином, договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

Крім того, судом встановлено, що договір лізингу нотаріально посвідчено не було, тому він є недійсним в силу закону (нікчемним).

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах Верховного суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 8 червня 2016 року № 6-330цс16, які у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для усіх судів України.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" відхилити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 6 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.