Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Висоцької В.С., Гримич М.К., Фаловської І.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств м. Василькова" про визнання незаконним та скасування наказу про скорочення штату працівників в частині скорочення посади начальника відділу кадрів, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств м. Василькова" на рішення апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1 листопада 2012 року вона працювала в комунальному підприємстві "Комбінат комунальних підприємств м. Василькова" (далі - КП "ККП м. Василькова") на посаді інспектора 1-ї категорії відділу кадрів, а з 1 травня 2013 року працювала на посаді начальника відділу кадрів. Наказом КП "ККП м. Василькова" від 15 березня 2016 року її було звільнено з роботи з 16 березня 2016 року у зв'язку із скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважала своє незаконним, оскільки скорочення посади начальника відділу кадрів відбулося з порушенням норм трудового законодавства. Вказувала, що вона мала переважне право на залишення на роботі, у зв'язку із скороченням чисельності, але відповідач не запропонував їй інші наявні на підприємстві посади. Внаслідок неправомірних дій відповідача їй заподіяна моральна шкода, яка полягала у психологічному дискомфорті та втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від неї додаткових зусиль з приводу організації свого життя.

Ураховуючи наведене, позивач просила визнати незаконним та скасувати ч. 1 наказу КП "ККП м. Василькова" від 15 січня 2016 року "Про скорочення чисельності працівників КП "ККП м. Василькова" в частині скорочення посади начальника відділу кадрів з 17 березня 2016 року, визнати незаконним та скасувати п. 8 наказу КП "ККП м. Васильків" від 15 березня 2016 року "Про припинення трудового договору" про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника відділу кадрів з 16 березня 2016 року у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, поновити позивача па роботі в КП "ККП м. Василькова" на раніше займаній посаді начальника відділу кадрів, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу у розмірі 33 426,62 грн за період з 16 березня

2016 року по 23 листопада 2016 року та 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 травня

2017 року рішення суду першої інстанції в частині в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до КП "ККП м. Василькова" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано п. 8 наказу директора КП "ККП м. Василькова" від 15 березня 2016 року "Про припинення трудового договору" в частині звільнення ОСОБА_4 з посади начальника відділу кадрів з 16 березня 2016 року у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу кадрів КП "ККП м. Василькова" з 16 березня 2016 року. Стягнуто з КП "ККП м. Василькова" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2016 року по 18 травня 2017 року у розмірі 47 323,08 грн та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі КП "ККП м. Василькова" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивача здійснено з порушенням норм ст. 40 КЗпП України, оскільки роботодавець не запропонував всі вакантні посади (іншу роботу), які з'явилися на підприємстві з моменту попередження про звільнення до дати звільнення. Даних про те, що позивач відмовилась від переведення на іншу роботу на підприємстві матеріали справи не містять.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що наказом КП "ККП м. Василькова" від 1 листопада 2012 року ОСОБА_5 прийнято на посаду інспектора з кадрів 1-ої категорії, а наказом від 30 квітня 2013 року переведено на посаду начальника відділу кадрів КП "ККП м. Василькова".

Згідно з наказом КП "ККП м. Василькова" "Про скорочення чисельності працівників КП "ККП м. Василькова" від 15 січня 2016 року у зв'язку зі змінами і організації виробництва і праці, із зменшенням доходів підприємства внаслідок зростання вартості паливно-енергетичних та матеріальних ресурсів, з 17 березня 2016 року скорочувалися посади, в тому числі і посада начальника відділу кадрів, яку обіймала позивач ОСОБА_5

16 січня 2016 року ОСОБА_4 була попереджена про скорочення чисельності працівників КП "ККП м. Василькова" відповідно до наказу від 15 січня 2016 року та про її звільнення із займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з 17 березня 2016 року.

Наказом КП "ККП м. Василькова" від 15 березня 2016 року "Про припинення трудового договору" (пункт 8) ОСОБА_4 звільнено з посади начальника відділу кадрів з 16 березня 2016 року, у зв'язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, з яким остання була ознайомлена 16 березня 2016 року.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилалась на те, що при скорочення посади начальника відділу кадрів, яку вона обіймала відбулося з порушенням норм трудового законодавства. На підприємстві були наявні вакантні посади з часу її попередження про звільнення до дати звільнення, але відповідач не запропонував їй наявні на підприємстві посади.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України звільнення у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно зі ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав наведені вище вимоги КЗпП України (322-08) щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Установлено, що ОСОБА_4 має вищу освіту, їй присвоєно кваліфікацію інженера - електромеханіка. Згідно записів у трудовій книжці остання працювала на посаді майстра на різних підприємствах, а також на посаді інженера технічного відділу, техніка та інженера військового представництва.

Згідно штатного розпису КП "ККП м. Василькова" в період з 16 січня 2016 року по 16 березня 2016 року були вільні посади: майстер відділу експлуатації житлового фонду (2 посади), технік виробничо-технічного відділу, контролер водопровідно - каналізаційного господарства, інспектор з благоустрою, фахівець з питань гуртожитків, фахівець по роботі з боржниками. Ці обставини також підтверджується даними табелів обліку використання робочого часу.

Встановивши, що роботодавцем не було запропоновано ОСОБА_4 переведення па іншу посаду, не надано список наявних вакантних місць на підприємстві та не надано доказів того, що позивач відмовилася від переведення на іншу роботу на цьому ж підприємстві, апеляційний суд прийшов правильного висновку про те, що при звільненні позивача було порушено положення п. 1 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України, а відтак наказ КП "ККП м. Василькова" "Про припинення трудового договору" від 15 березня 2016 року (пункт 8) про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника відділу кадрів з 16 березня 2016 року, у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників па підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, є незаконним та підлягає скасуванню.

У силу положень ст. ст. 235, 237 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційним судом дотримано порядок постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) , розмір моральної шкоди визначено з урахуванням принципів справедливості та розумності.

Доводи касаційної скарги про те, що інспектор відділу кадрів, який залишився на роботі, має переважне право на залишення на роботі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до встановлених судом обставин скорочувалась саме посада начальника відділу кадрів, яку займала позивач.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств м. Василькова" відхилити, рішення апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.