Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 грудня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2011 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 800 грн. щомісячно до досягнення ними повноліття. ОСОБА_5 ухиляється від сплати вказаних кошів, у зв'язку з чим станом на 30 червня 2016 року заборгованість з виплати аліментів становить 29 328,44 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь неустойку (пеню) за кожен день прострочення сплати аліментів за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2016 року в розмірі 9 140,17 грн.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 29 грудня 2016 року, позов задоволено. Стягнуо з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 9 140,17 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 23 вересня 2011 року з ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_4 на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти у твердій грошовій формі у розмірі по 400 грн. на кожну дитину щомісячно до досягнення ними повноліття.

На виконання вказаного судового рішення Глибоцьким районним судом Чернівецької області видано виконавчий від 07 листопада 2011 року, а відділом державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області відкрито виконавче провадження про примусове виконання вказаного судового рішення.

Як вбачається із розрахунку про розмір заборгованості по виплаті аліментів від 30 червня 2016 року, який наданим відділом державної виконавчої служби Глибоцького районного управління юстиції Чернівецької області, в період з липня 2011 року по червень 2016 року з нарахованих 48 800 грн. аліментів на утримання дітей відповідачем сплачено 19 471,56 грн.

Відповідачем допущено прострочення аліментів, сума заборгованості становить 29 328,44 грн.

Судами також встановлено наявність вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня 2011 року по 30 червня 2016 року.

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 4 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

За змістом ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

З урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом ст. 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, за який не сплачено аліменти.

При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим, оскільки підтверджується матеріалами справи.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.