641/13223/14 Про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та визнання особи такою, що втратила право користування - 13.09.2017 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та визнання особи такою, що втратила право користування; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Смоляна ВалеріяВалеріївна, про визнання договору нікчемним за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та визнання особи такою, що втратила право користування.

На обґрунтування вимог зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2014 року йому належить на праві власності квартира АДРЕСА_1. В цій квартирі зареєстровано місце проживання відповідача.

Його вимога як нового власника квартири до відповідача щодо його виселення залишена без задоволення. Посилаючись на те, що відповідач не є членом його сім'ї та його проживання у квартиріперешкоджає йому реалізувати в повному обсязі право власності на квартиру, ОСОБА_6. просив виселити та визнати ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною адресою.

У липні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_6, в якому він просив визнати нікчемним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.В обґрунтування зустрічного позову посилався на те, що у 2007 році за згоди своєї матері ОСОБА_9 він вселився до спірної квартири, з 02 серпня 2007 року зареєстрований у вказаній квартирі. 27серпня 2014 року між його матір'ю ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири. При цьому, йому відомо, що вказана квартира для продажу у звичному порядку не пропонувалася, покупцем ОСОБА_6 або будь-якою іншою особою не оглядалася. Укладенням вказаного договору суттєво порушуються його права на житло, вказаний договір порушує публічний порядок, оскільки він спрямований на порушення його конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, конституційного права на житло. З огляду на викладене, позивач ОСОБА_7 просив визнати договір купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2014 року нікчемним.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1. Усунуто ОСОБА_6 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_7 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 27 серпня 2014 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, у відповідності до умов якого ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_1. Цього ж дня право власності реєстровано у державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Із довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку вбачається, що з 02 серпня 2007 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_7

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суди виходили із того, що на підставі ст. 391 ЦК України власник має вимагати усунення будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Із припиненням права власності ОСОБА_9 на будинок, відповідач також втратив право користування даним жилим приміщенням.

Висновки судів відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України (5464-10) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом ст. ст. 383, 391, 405 ЦК України та ст. ст. 150, 156 у поєднанні зі ст. 64 ЖК України слід дійти до висновку про те, що положення ст. ст. 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення ст. 405 ЦК України, ст. ст. 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-709цс16 від 16 листопада 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Встановивши на підставі повно та всебічно досліджених обставин, які перевірені доказами за вимогами ст. 212 ЦПК України, те, що ОСОБА_7 вселився до квартири АДРЕСА_1. Харковізі згоди колишнього власника ОСОБА_9, із припиненням права власності якої на квартиру припинилися і похідні права відповідача на користування цим жилим приміщенням, із новим власником будинку у родинних відносинах не перебуває, суди дійшли обґрунтованого висновку про захист порушеного права власності позивача на квартиру на підставі ст. 391 ЦК України, яку до спірних правовідносин застосовано правильно.

Із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального закону вирішено й зустрічний позов.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Факт реєстрації місця проживання ОСОБА_7 у спірній квартирі зі згоди колишнього власника, який реалізував своє право власності шляхом відчуження квартири (ч. 1 ст. 317 ЦК України - власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном), не може бути підставою визнання договору купівлі-продажу 27 серпня 2014 року нікчемним на підставі ст. 228 ЦК України.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови судом у зупиненні провадження у справі до розгляду справи за його позовом до ОСОБА_9 та ОСОБА_6 про визнання про визнання договору купівлі-продажу недійсним, є безпідставними, оскільки питання щодо нікчемності вказаного договору з підстав порушення публічного порядку при його вчиненні є предметом зустрічного позову у даній справі, як і предметом позову ОСОБА_9 та ОСОБА_6 про визнання про визнання договору купівлі-продажу недійсним. За таких обставин підстави для зупинення провадження у справі відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного розуміння норм матеріального права, на законність судових рішень у справі не впливають.

Враховуючи те, що висновки судів відповідають встановленим у справі обставинам, оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно відхилити відповідно до положень ст. 337 ЦПК України.