Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Заїки М.М., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю за участю представника відповідача - Барасової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до Територіального управління Державної судової адміністрації (далі - ТУ ДСА) України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У лютому 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1980 року працювала суддею. У червні 2014 року подала заяву про відставку у зв'язку з досягненням 65 років. Рішення про звільнення у відставку було прийняте лише 12 листопада 2015 року. У період з 01 січня по березень 2015 року відповідач виплачував їй суддівську винагороду у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а з квітня по листопад 2015 року - у розмірі посадового окладу судді без виплати надбавки за вислугу років. Враховуючи викладене, просила суд визнати дії ТУ ДСА України в Хмельницькій області щодо обмеження виплати суддівської винагороди протиправними та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити суддівську винагороду за січень - листопад 2015 року з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років та виплачених за цей період сум.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправними дії ТУ ДСА України в Хмельницькій області щодо обмеження виплати ОСОБА_5 суддівської винагороди. Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу суддівську винагороду за період з січня по листопад 2015 року з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років та виплачених за цей період сум.

У касаційній скарзі ТУ ДСА України в Хмельницькій області порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права. Вважає, що не враховано положення статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", оскільки відповідач виплачував суддівську винагороду позивачу, виходячи з положень цієї норми, які неконституційними не визнавались.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 з червня 1980 року працювала на посаді судді. У березні 2004 року переведена на посаду судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

03 червня 2014 року позивачем подано заяву про відставку до Верховної Ради України та Вищої ради юстиції у зв'язку з досягненням нею 65 років, відповідно до статей 126, 131 Конституції України та статті 102 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

03 липня 2014 року у позивача закінчились повноваження судді, оскільки їй виповнилося 65 років.

Разом з тим, питання щодо звільнення ОСОБА_5 з посади судді у відставку вирішено Верховною Радою України лише 12 листопада 2015 року.

У період з серпня по грудень 2014 року включно позивач отримувала суддівську винагороду відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) (в редакції чинній до 01 січня 2015 року).

Проте, з 01 січня 2015 року зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди.

Згідно із розрахункового листа за січень - березень 2015 року видно, що ОСОБА_5 виплачена суддівська винагорода в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць, а з квітня по грудень 2015 року її обмежено посадовим окладом без виплати надбавки (доплати) за вислугу років.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що права позивача на отримання суддівської винагороди порушені, оскільки її позбавлено можливості звільнитись і отримувати належне пенсійне забезпечення, а також повноцінно реалізувати своє право на працю на іншому підприємстві, установі, організації тощо, тобто позивача позбавлено права на матеріальне забезпечення, що в свою чергу є порушенням прав позивача, визначених Конституцією та законами України.

Проте, з такими висновками судів погодитися неможливо.

Відповідно до частини 5 статті 126 Конституції України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно із статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до статті 102 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинній на час подання позивачем заяви про відставку) суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині першій цієї статті, зобов'язана повідомити Вищу раду юстиції про наявність підстави для звільнення судді. Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня, зазначеного у частині першій цієї статті. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Отже, законодавством визначена процедура звільнення судді з посади у разі досягнення 65 років та органи, до компетенції яких належить вчинення певних дій у цій процедурі. До таких органів на час виникнення спірних правовідносин відносились Вища рада юстиції та Верховна Рада України.

Між тим, предметом спору згідно заявлених позовних вимог є неправильність нарахування та виплати заробітної плати, у яких відповідачем є ТУ ДСА в Хмельницькій області.

Тому, судам слід було вирішувати спір, виходячи з принципу диспозитивності, встановленого статтею 11 КАС України

Разом з тим, частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 142 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації.

На час виникнення спірних правовідносин, а саме: з 01 січня 2015 року, складові суддівської винагороди, визначалися статтею 129 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Підпунктом 1 пункту 36 Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" (76-19) (далі - Закон № 76-VIII (76-19) , редакція діяла з 01 січня 2015 року по 28 березня 2015 року) доповнено статтю 129 Закону № 2453-VI частиною 9 такого змісту: "Судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць".

Положення цього Закону діяли до набрання чинності Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , яким Закон № 2453-VI (2453-17) викладено в новій редакції.

З набранням чинності Закону № 192-VIII (192-19) вказані положення частини дев'ятої статті 129 Закону № 2453-VI втратили чинність.

Отже, у період з 01 січня по 28 березня 2015 року були чинними положення частини 9 статі 129 Закону № 2453-VI (2453-17) , які обмежували розмір суддівської винагороди особам, з моменту закінчення повноважень до моменту прийняття рішення про звільнення (відставку).

Оскільки позивач у зв'язку з досягненням 65 років не могла виконувати свої повноваження зі здійснення правосуддя в указаний період, при цьому рішення про її звільнення (відставку) прийнято не було, тому виплата їй грошової винагороди правомірно здійснювалась у період з 01 січня по 28 березня 2015 року, виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, тобто відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Крім того, слід зазначити, що положення частини 9 статті 129 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) не визнавались, а тому були обов'язковими для виконання.

Відповідно до частини 10 статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) , який набрав чинності з 29 березня 2015 року, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Таким чином, дії відповідача щодо виплати позивачу за період з квітня по листопад 2015 року посадового окладу без доплати за вислугу років відповідають вимогам закону.

Висновки судів про те, що зменшуючи позивачу розмір його суддівської винагороди, відповідачем порушено вимоги частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України не ґрунтуються на правильному застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України зміна істотних умов праці можлива у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Така зміна є виключним повноваженням власника підприємства і не означає примусу до праці працівника. Ця проблема вирішується шляхом покладення на власника обов'язку попередити працівника за 2 місяці про майбутні зміни в організації, виробництві і праці

Враховуючи, що питання нарахування та виплати суддям суддівської винагороди врегульовано спеціальним законодавством - Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , у даному випадку не відбулась зміна в організації виробництва і праці, норми частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосовуються.

За таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки не встановлено протиправності дій ТУ ДСА в Хмельницькій області.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року скасувати, ухваливши нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та оскарженню не підлягає.